ЧАСТИНА II. ГРОШОВИЙ І ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР: МІФИ, ЯКІ ТРИМАЮТЬ У КЛІТЦІ РОЗДІЛ 2. Анатомія сучасного боргу та фінансіалізація економіки

ЧАСТИНА II. ГРОШОВИЙ І ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР: МІФИ, ЯКІ ТРИМАЮТЬ У КЛІТЦІ

РОЗДІЛ 2. Анатомія сучасного боргу та фінансіалізація економіки

На сучасному етапі розвитку світового господарства боргова проблема набула принципово нового макроекономічного виміру. За даними Інституту міжнародних фінансів (IIF), сукупний світовий борг досяг рекордної позначки у 315 трильйонів доларів США. При цьому державний борг провідних економік світу демонструє астрономічні показники: суверенний борг США перевищує $38 трлн, сукупний борг країн Європейського Союзу сягає $14 трлн, а державний борг Японії наближається до $9 трлн (що становить понад 250% відносно її річного ВВП).  

В побутовому та дискурсивно-політичному середовищі ці цифри часто сприймаються як «борг світової спільноти перед деяким зовнішнім суб'єктом». Проте з точки зору макроекономічної теорії таке трактування є фундаментальною методологічною помилкою. Глобальна економіка як замкнена система не має і не може мати «зовнішнього» кредитора.  

Глобальний борг у $315 трлн являє собою не рахунок до сплати перед зовнішньою стороною, а внутрішню бухгалтерську та інституційну архітектуру грошової системи. У цій системі кожен грошовий або фінансовий зобов’язальний документ функціонує дуалістично: як пасив (борг) для одного суб'єкта господарювання та одночасно як актив для іншого. Агрегована боргова маса у 315 трлн доларів включає чотири ключові сектори:Суверенний (державний) борг — зобов'язання урядів перед внутрішніми та зовнішніми інвесторами; Корпоративний борг — зобов'язання нефінансового сектору (облігаційні позики, банківські кредити); Борг домогосподарств — іпотечне, споживче та автокредитування; Борг фінансового сектору — міжбанківські зобов'язання та емісія складних фінансових інструментів.  

Таким чином, феномен загального боргу відображає ступінь фінансіалізації економіки — процесу, за якого фінансові ринки, фінансові інститути та фінансова еліта отримують вирішальний вплив на економічну політику та підпорядковують собі реальний сектор виробництва.

Для розуміння механізму функціонування сучасного боргу необхідно провести декомпозицію структури кредиторів на прикладі розвинених країн. Суверенний борг розподіляється між трьома основними категоріями суб'єктів: 1. Внутрішні приватні та інституційні кредитори (60–80% загального обсягу). Для більшості суверенних позичальників (зокрема США, країн ЄС та Японії) левова частка боргу є внутрішньою. Державні облігації (Treasuries у США, JGBs у Японії, Bunds у Німеччині) утримуються: Національними пенсійними фондами (які інвестують заощадження майбутніх пенсіонерів у «безпечні» державні папери); Комерційними банками (як засіб підтримки ліквідності та високоякісний заставний актив); Страховими компаніями та інвестиційними фондами; Приватними громадянами даної держави. Висновок: У цьому сегменті держава виступає боржником перед власним суспільством та власною економікою. Сплата відсотків за цим боргом є перерозподілом податкових надходжень на користь вітчизняних тримачів цінних паперів.  

Внаслідок застосування програм «кількісного пом'якшення» (Quantitative Easing — QE) після фінансової кризи 2008 року та пандемії COVID-19, центральні банки (ФРС США, ЄЦБ, Банк Японії) стали найбільшими тримачами облігацій власних урядів.

Це створює специфічний парадокс: держава стає боржником інституції, яку сама ж заснувала та регулює, при цьому більша частина прибутку центрального банку від отриманих відсотків за законом повертається назад до державного бюджету.  

Перехресне утримання суверенних боргів між країнами (наприклад, утримання Японією та Китаєм облігацій казначейства США) є елементом глобального балансування торговельних профіцитів та дефіцитів. Проте ця перехресна мережа не є пірамідою з єдиним кінцевим бенефіціаром, а являє собою складну матрицю взаємних зобов'язань.

Категорія кредиторів

Частка у держборгу

Економічна суть зобов'язання

Внутрішні фонди та банки

50% – 70%  

Борг держави перед власним суспільством та пенсійними системами.  

Центральні банки (через QE)

15% – 35%

Внутрішньосистемний борг між урядом і монетарним регулятором.  

Зовнішні держави та нерезиденти

10% – 30%  

Інструмент резервування та балансування міжнародної торгівлі.  

Фундаментальна причина, чому сучасний світ не може функціонувати без боргу, полягає в кредитній природі самих грошей (Credit Money Theory). Після остаточного скасування золотого стандарту у 1971 році (так званого «шоку Ніксона»), фіатні гроші втратили товарний якір. В сучасній монетарній системі майже всі гроші в обігу створюються як борг.  

Механізм емісії функціонує через систему часткового резервування (Fractional Reserve Banking):

Коли комерційний банк видає кредит підприємству або індивіду, він не перераховує наявні заощадження інших клієнтів, а створює новий депозит за допомогою бухгалтерського проведення (одномоментний запис в актив балансу «Виданий кредит» та в пасив «Депозит клієнта»).

Отже, грошова маса (M1,M2) розширюється саме в момент виникнення нового боргу.  

Коли борг повертається банку, відбувається зворотний процес: грошова маса скорочується на суму тіла кредиту. звідси випливає фундаментальна макроекономічна суперечність:

Гроші≡Борг  

Якщо припустити гіпотетичний сценарій, за якого всі суб'єкти господарювання (держави, корпорації, домогосподарства) одночасно погасять свої борги, це призведе не до економічного звільнення, а до миттєвого дефляційного колапсу: Практично вся грошова маса зникне з обігу; Активи банківської системи анулюються, спричиняючи банкрутство банків; Пенсійні накопичення та інвестиційні портфелі втратять свою вартість, оскільки вони складаються з боргових зобов'язань; Платіжні системи зупиняться через відсутність ліквідності.