Глава 4

Свят
–Так Артеме, я вже їду. Сестру підвозив до університету.
– Ооо, то ти в Лізи сьогодні за водія. От дівчина не промах, тільки вона вміє тебе так вмовляти.
Чую смішки друга в слухавці і дратуюсь. Так, я страшенно спізнювався на нараду, але не зміг відмовити Лізі.
–До речі, як поживає твоя сестричка?
– Артеме, запитай її сам. Уявляєш вона таки вступила в свій театральний університет. Чо'му її там навчать. 
–Сестра схожа на брата, що тут скажеш. Така ж вперта. 
–Так, годі про наш чудовий характер, що там з нарадою?
–Чекаємо тільки вас, ваша величносте.
–Жартівник який, добре скоро буду.  
Артем інколи буває нестерпний зі своїми жартами, але ми з ним друзі, ще зі школи та коледжу, хоч він на два роки молодший. А ще, у них з Лізою якісь дивні стосунки, які він називає дружбою. А вона робить вигляд, що нічого не помічає. Діти, чесне слово. Та, що стосується роботи, Артем відповідальний та серйозний. Кращого партнена по бізнесу не знайти. До речі, якраз на роботу я другий день поспіль не можу спокійно доїхати. То якась навіжена в мене врізається, то сестричка напросилась, щоб я її підвіз. Звичайно погода сьогодні кепська, і відпустити сестру на автобус братерська любов не дозволяла, а таксі Ліза чекати не захотіла, аргументуючи тим, що я її домчу швидше.  Бачили б ви ті очі, кіт з Шрека нервово відпочиває. І як тут відмовити, все ж сестра важливіша наради.
Сподіваюсь проскочити на світлофорі, адже дуже поспішаю, дивлюсь на дорогу наче нікого не має.  Раптом в пам'яті спливає вчорашня ситуація . Якась дівчина, страшенно мене роздратувала, але чомусь коли побачив сльози у її очах, пошкодував за свою грубість. Здається я її добряче образив, вона так швидко пішла ховаючи очі. Наче я не помітив, що мало не розплакалась передімною. Але ж і вона, замість того щоб вибачитись почала на мене кричати. І чого я взагалі про неї думаю!?
– Дідько, що це?! Звідки вона взялась?
Виходжу з машини і не вірю своїм очам. Знову вона, посеред дороги її речі розкидані, зламана парасолька яка відлетіла прямісінько мені під колеса. 
– Ай, як же боляче. Ви мене вислідкували, щоб вбити? Боже, оце злопам'ятність!
–Ти, що? Ти як, жива? Чого кидаєшся під колеса?!
– Жива. Ви крім того, що людей не помічаєте ще й кольори не розрізняєте?! Хіба не помітили, що червоне світло?
–Точно жива, це ж треба вона з мене ще й дальтоніка зробила.
Підводься горе-дівчина, відвезу тебе в лікарню.
–Не чипайте, я сама!
Дівчина намагалась гордо піднятись, заодне і речі свої  зібрати, але здається пошкодила ногу, аж скривилась від болю. Тільки но вона спробувала підвестись, як мало знову не гепнулась. Благо встиг її підхопити. Дощ почав лити, наче з відра, а дівчина в моїх руках завмерла, наче боялась поворухнутись. Ці декілька секунд здались мені дивними та чомусь приємними, попри холодні краплі дощу які все рясніше падали. І я нарешті порушив цю мить.
–Не вдавай з себе сильну і незалежну. Давай допоможу. Інакше промокнемо обоє до нитки.
–Ну гаразд, якщо так просите.
– Ти завжди так розмовляєш? Може б якось нормально спілкувались без оцього твого сарказму. 
Я намагався хоч трохи налагодити розмову, аже добряче відчував провину. Та й сам не знаю чому, але хотілось дізнатись про цю дівчину більше.
– Я взагалі воліла б з вами не говорити. Через вас усі мої біди, ще й каву свою пролила. І звідки ви взялись на мою бідну голову?
Дівчина кидала на мене погляди сповнені ненависті. Її награна грубість і зверхність мене веселили.
–Що ти там собі бурмочиш під ніс?
–Прокльони.
–Хаха. А ти кумедна. 
Її злий погляд мене спопеляв. Хотіла здаватись колючою, але нічого не виходило. Не на того натрапила. Допоміг їй сісти в машину, на диво їхали мовчки. Дівчина весь час то телефон в руках крутила, то пасмо волосся знервовано поправляла. Волосся намокло під дощем і перетворилось в локони, їй личила така природність. Чому мені хочеться на неї дивитись? З цих думок мене вирвав дзвінок. Артем забув про свої жарти і кричав наче пожежа трапилась.
– Святе, ти знущаєшся з мене!? Нарада повинна була початись дві години назад. Клієнти чекають, вони випили вже річний запас кави, я не знаю, що їм ще запропонувати, щоб час потягнути. Де тебе носить, друже?
–Артеме, проведи нараду сам. Не чекай мене. Я маю термінові справи, пізніше все поясню. Бувай.
–Святе ти...
Недослухавши промову Артема, вимкнув дзвінок, потім з ним поговорю.
Як раптом телефон ожив у незнайомки.
–Так, вибач не попередила. Так дещо трапилось, але все добре. Я тобі пізніше розровім, добре? 
–Подруга?
–Взагалі вас це не обходить, але так. Одногрупниця і подруга. 
– Хороша в тебе подруга, хвилюється за тебе.
–Тому, що ми мали зустрітись і разом піти на заняття, але завдяки вам цього не сталось. 
– Бачу ваш друг теж в дзвони б'є за вами.
–Хахаха, звідки у тебе ці дивні словечка?
– Не скажу. 
–Точно дивачка! Як тебе звати горе-дівчина?
–Не важливо
–Хм, зрозуміло. Мене звати Свят.  
–Ще довго їхати до лікарні?
–Ні, тобі вже не терпиться позбавитись мого товариства?
–Та ні, тобто так. Тобто у мене ще справи і хотілося б швидше.
Очевидно про справи збрехала, заметушилась відразу, їй зі мною не комфортно хоч я і намагався поводитись чемно. 
–Вже приїхали. Давай допоможу вийти.
Я підхопив дівчину під руку, але іти вона зовсім не могла. Хоч вона не подавала вигляду, але я помітив, що їй боляче. Довго не думаючи підхопив її на руки і поніс. Вона звичайно ж пручалась я навіть отримав стусана. Чогось подібного варто було чекати.  В лікарні дівчину оглянув мій знайомий лікар. На щастя перелому не було, тільки сильний забій і декілька подряпин. 
–Я прописав мазь та знеболювальне. Ногу тримати два три дні в стані спокою і все мине. 
– Дякую лікарю, я зрозумів.
–Дуже вам дякую. 
Тихо промовила дівчина і ледь посміхнулась. Отакої, горе-дівчина вміє бути привітною. Та тільки не до мене.
Назад до машини ми ішли дуже повільно, адже вона навідріз відмовилась від пропозиції понести її на руках. 
–Зачекай мене в машині, я швидко сходжу в аптеку і відвезу тебе додому.
Заперечення дівчини я навіть не слухав, так і знав, що буде рватись їхати сама і нічого їй від мене не потрібно. Але покинути її в такому стані одну не міг, я вже зрозумів, що дівча любить собі знаходити пригоди. Прямісінько, як моя сестричка. 
Коли повертався з аптеки планував дізнатись де незнайомка живе і як її все ж звати, але всі мої плани провалились. Дівчина заснула, від неї віяло теплом і спокоєм. Шкода її будити, але куди відвезти? Адреси де вона живе не встиг вивідати, тож залишається тільки варіант поїхати в мою квартиру. Звраз я там рідко буваю, живу з сестрою в заміському будинку поки батьки за кодном наглядаю за малою капостницею. От і ще одна з'явилась. Ох відчуваю нелегко мені з нею буде. Хоча, чого я собі голову забиваю, сьогодні їй допоможу і все, кожен піде своєю дорогою.