Глава 3

Олеся 

Сказати, що я обурена, це просто змовчати. Я ж собі спокійно ішла вулицею, нікого не чипала. Ну так, трохи літала у хмарах, але ж з ким не буває. Навіщо ж так нападати відразу. 
–Трясця, дивись куди ідеш!
З думок мене вирвав гучний голос якогось чоловіка і неочікуваний удар. 
–Агов, ти мене взагалі чуєш?!Я через тебе спізнююсь.
Через хвилину, до мене прийшло розуміння, що сталось і чому на мене кричить цей незнайомець. Біль у руці пронизувала до сліз. Якийсь нахаба виходив з кав'ярні, повз яку я проходила надто близько і вдарив мене дверима. А я щоб втриматись і не впасти, різко схопила його за руку і випадково  кава, яку він тримав пролилась на його білосніжну, стильну і напевно дорогу сорочку.
–Я, я розумієте.... Я вже було зібралась виправдовуватись і вибачатись, але щось пішло не так. Сама не розумію, свою реакцію, напевно мій мозок обрав варіант "захищайся" замість "тікай". От зрадник, краще б підказав мені  швиденько дременути. Але ж ні.
– Це я маю дивитись куди іти? Навчіться обережно двері відчиняти, і людей помічати! Хоча, ви наврядче знаєте, що це таке. Ви ж напевно, звикли, що перед вами швейцар двері відчиняє. От сноб, пробурмотіла я, і дуже швидко пошкодувала.
Цей льодяний принц схопив мене за руку, яка до речі сильно боліла і остаточно зіпсував і так не найкращий день. А погляд який брррррр, аж мороз шкірою. 
–Послухай, но поради дівчинко. Ти ж напевно, з якогось села. То повертайся туди, і не потрапляй мені більше на очі.
В цей момент я відчула як накотились сльози. Та ще не вистачало розплакатись перед цим нахабою. Я з останніх сил висмикнула руку, і процідила йому крізь зуби.
–Це ви не потрапляйте мені на очі!
Льодяний принц нарешті відпустив мою руку, помітно шокований відповіддю. Напевно не звик, щоб з ним так розмовляли. Та мені байдуже. Я підняла свій рюкзак, який лежав на  землі, і швидко пішла, тільки  почула в слід...
–Понаїхали!
Це так образливо, як тільки я відійшла на безпечну відстань сльози покотились градом. Мені було шкода себе, нестерпно боліла рука, ще й в пам'яті зрадливо закарбувався образ мого кривдника. Льодяні очі, але ж які красиві. Так стоп, думки куди ви! Чого б це мені очі цього павича вважати красивими. Ну добре, варто визнати, він високий, спортивної статури. Біла сорочка, яка обтягувала м'язи цього красунчика та темно синій класичний костюм безперечно, личили йому. Темне ідеально вкладене волосся, і очі. Блакитні, кришталеві наче. І дуже злі. Статність в кожному його русі, та зверхність до таких як я.  Звісно, у нього купа красивих подружок, та він напевно не вміє проявляти почуття. Я сподіваюсь, що ніколи в житті більше не зустріну цього льодяного принца. 
Коли зайшла в кімнату гуртожитку, на мене вже чекали дівчатка, ми ж збирались прогулятись містом. Ну, що ж прощавайте мрії про ліжечко і відпочинок. Попри всі події, мені дуже кортіло побачити Київ. Поки переодягалась, наче кривенька качечка через біль, розповіла Лєрі та Ніці, що зі мною трапилось. Дівчатка обурились, Ніка сказала, що потрібно було добряче йому надавати рюкзаком. А Лєра порадила, остерігатись таких типів, і швидко тікати. Вона дала мені мазь для руки і сказала, що завтра буду як новенька. Ми ще деякий час сміялись та кепкували з льодяного принца. Ніка щоразу підкидала свіжі ідеї, як йому можна помститись, як же я рада, що познайомилась з Нікою і Лєрою. Треба їх ще з Лізою познайомити, гадаю вони потоваришують.
–Ну все, геть розмови про цього павича. Багато йому честі дівчата, сказала Лєра. –Ідемо вже гуляти.
Прогулянка вийшла чудова. Як же добре, що я не піддалась думкам залишитись в гуртожитку та відпочивати. Незважаючи на всі події, 
вечір сьогодні видався хорошим, стільки емоцій. Я навіть не втрапила в жодну неприємність, якось навіть дивно. Напевно тому, що зі мною були дівчата. 
Після прогулянки страшенно хотілось спати, ми втомились тому швидко всі заснули, я навіть на деякий час забула про свою образу на льодяного принца. Завтра точно буде кращий день. Ой, як же я помилялась. Ранок другого вересня привітав мене дощем і вітром. Я люблю дощ, але від перших днів осені все ж очікувала ще тепла. Я ж навіть теплого одягу не взяла, думала пізніше мама передасть поштою. З собою у мене одина лише кофта. Здається, її сьогодні і одягну. На щастя парасолька є, тому якось перебіжу до університету. Одягнулась сьогодні, як завжди зручно і практично. Джинси, рожева футболка і моя єдина тепла кофта блакитного кольору. Швидко зав'язала хвіст, легкий макіяж і готова. Вхопила форму для занять, парасольку і попрямувала до метро, з надією встигнути випити з Лізою кави перед парами. 
–Олесю, де ти? Я тебе чекаю біля входу, мене брат привіз. Уявляєш, любий братик зжалився і підвіз мене в таку погоду. Навіть роботою пожертвував, бідолаха. Хіхіхі.
–Хороший в тебе брат, не те що деякі.
–Ти про що?
–Якось пізніше розповім. Я візьму нам кави і біжу до тебе.
–Добре, чекаю.
Ковток латте, і геть всі проблеми. Люблю каву,  щаслива переходжу дорогу, навіть не прогавила зелене світло. Ховаю в сумку ключі від кімнати, чогось коли виходила поклала їх в кишеню. Ще підставка з квою, парасолька, форма. Так точно можна щось загубити. Але ж якби це була моя єдина проблема