Глава 2

Олеся

Все ішло за планом. Тітонька з вахти, яка гордо представилась Ганною Іванівною, заселила мене в кімнату. Вона була доволі просторою та затишною. Звичайно, що я не розраховувала на п'яти зірковий готель.  Побачивши ліжка я зрозуміла, що кімната для трьох. І я, як ви розумієте стала третьою. Зайняла вільне ліжко біля вікна, чому безмежно раділа. Вже уявляла, як весною мене  будитиме сонце, а взимку можна дивитись як падає і кружляє сніг. З третього поверху відкривався чудовий краєвид, такого в селі не побачиш. Так літаючи у мріях, я і не помітила, як мене прискіпливо розглядали дві пари очей. 
–Я Олеся, сказала привітно посміхаючись. 
Дівчата наче відтанули і посміхнулись у відповідь. Брюнетка середнього зросту, з кучерявим волоссям, та дещо не звично для мене одягнена сказала, що її звуть Ніка. Вона була одягнена в чорні приталені джинси, чорний топ та чорну куртку, як у байкерів. Трохи не мій стиль, але їй личить, подумала я. А висока блондинка, що стояла поряд представилась Лєрою. Її довге волосся було зібране у високий хвіст, одягнена в коротку сукню блакитного кольору, яка підкреслювала колір її очей.  Здається ми подружимось, подумала я, та запропонувала випити чаю з тістечками і відсвяткувати моє новосілля. Поки пили чай, дівчата розповіли, що Лєра навчається на факультеті хореографії, а Ніка майбутній режисер. І вони обидві вже на другому курсі. Мої сусідки виявились хорошими і доброзичливими. Допомогли облаштуватись, розкласти речі та пообіцяли, що завтра після занять проведуть екскурсію по місту. Ось так я і знайшла одразу двох подруг. 
Ранок почався не з кави. Ми з діачатами бігали наче за нами ганяється рій бджіл, а ми намагаємось втекти. Коли троє дівчат одночасно збираються на першу пару і вже добряче спізнюються, видовище не для людей з тонкою душевною організацію. Бачила б той безлад, який ми влаштували, моя  бабуся.  Добре, що збори у мене зазвичай займають не багато часу. Я швидко нафарбувала вії, одягнула джинси, футболку та кеди. Волосся заплела у легку косу, додала трохи блиску для губ і залишилась задоволене своїм відображенням в дзеркалі. Вхопила рюкзак і бажаючи дівчатам гарного дня вибігла з кімнати в надії не спізнитись на першу лекію. До метро дісталась, на диво, без пригод і вже за 20 хвилин я стояла біля свого університету та не вірила, що це відбувається зі мною. Але швидко отямилась, згадавши, що спізнююсь. На щастя встигла на першу пару. В аудиторії було багато студентів, на мить я навіть розгубилась, але знайшла поглядом вільне місце біля дівчини, яка щось розглядала в телефоні коли я підійшла. 

 –Біля тебе вільно? 
Дівчина підняла на мене погляд, та відклала телефон. Здається, вона зраділа моїй появі.
–Так, сідай швидше, я вже тут занудьгувала сама. Я Ліза, відповіла дівчина. 

–Олеся. Представилась я, та почала готуватись до лекції. У нас з Лізою ще було трохи часу на теревені, поки ми чекали викладача, до речі, перша лекція у нас з англійської.
–Оооох, я ненавиджу англійську, приречено бідкалась Ліза. 
–Я теж, взагалі її не розумію. Відчуваю буде важко складати іспит з цього предмету. 
–І не кажи, от мій брат гарно розбирається в англійській, уявляєш і не хоче мені допомогти. Каже, сама спробуй розібратись, що не зрозумієш поясню. А я от нічогісінько не розумію. Уфффф, я звичайно люблю свого братика, але мені шкода ту дівчину яка з ним буде. Він страшенно впертий.
–Лізо, у тебе є старший брат? Я б теж хотіла мати брата.
– Ти, що Олесю. Боронь Боже. Це вічний тотальний контроль, нікуди з собою не бере, ще й життю повчає. От, він не поважає мою молодість. Хі-хі-хі.
–Ого, він такий старий?
–Та ні, ти що це я так жартую. Йому всього 27. 
–Ой Лізо, викладачка вже прийшла. Так ми відкинули розмови про брата моєї сусідки по парті, і сподіваюсь нової подруги. Я на мить подумала, що навіть не встигла запитати його ім'я. Але швидко схаменулась. Навіщо мені це, я ж не збираюсь з ним знайомитись. З такими думками і поринула у світ англійської мови, часів, перекладання речень. Це було важко. Коли закінчилась пара, нашому з Лізою щастю не було меж. Наступне заняття було більш цікавим. Викладачка захоплено розповідала про мистецтво Стародавнього Єгипту. Я не зовсім поки розуміла навіщо це нам, ми ж актори, але лекція здалась цікавою, тому час минув швидко. Потім заняття з хореографії, і сил залишилось щоб дійти до свого ліжечка в гуртожитку і впасти на нього. Ми з Лізою разом вийшли з університету, і попрямували до метро. Вона запропонувала обмінятись номером телефонів, щоб ми були на зв'язку одна з одною. Як на мене, хороша ідея. Ми попрощались, адже Лізі потрібно до зупинки а я спустилась в метро, і мріяла тільки про душ і ліжечко. 
З цих мрій мене вирвав дзвінок телефону. Ой, я ж зовсім забула зателефонувати мамі, вона напевно хвилюється. 
–Привіт, мамусю!
–Привіт доню, як ти? Як перший день в університеті? Я спокійно ішла вулицею, розповідала мамі про навчання і про знайомство з Лізою. 
–Матусю, як твої справи?
–Все добре доню, і на роботі справи ідуть добре. За навчання я зможу заплатити, тому пам'ятай нашу розмову перед твоїм від'їздом. Ніякого підробітку, Олесю. Тобі буде дуже важко вчитись і працювати.
–Оффффф, ну добре мамо. Але це тільки перший час, поки я не облаштуюсь тут.
–Олесю ми ж домо...!
–Знаю, знаю мамочко. Все, цілую бувай!
–Обіймаю доню. Почула у відповідь.
Я знала, що мама скаже, що ми домовлялись, і я повинна в першу чергу думати про навчання. Але і сидіти у мами на шиї я не збиралась. З такими думками і трохи поганим настроєм я і не помітила куди іду. Та це і не дивно. Зі мною таке стабільно відбувається, отак бреду у своїх думках і мріях. Але щоб так мене доля покарала, я і не сподівалась. Тому, що цей пихатий павич справжнє покарання для мене. 
Ой, я трохи забігла наперед. 
 

Привіт, любі читачі! Ось нова глава, надалі викладатиму стабільніше❤  Зберігайте в бібліотеку, щоб не пропустити, що сталось з Олесею. З любов'ю Алевтіна😊