Глава 1

Олеся 

Друзі прозвали мене Бель. Ви ж зрозуміли так? Як принцеса. Згідна, трохи дивно, але глибоко в душі я хотіла б бути принцесою. Та що там, глибоко в душі я принцеса, яка звичайно ж мріє про принца і бла бла бла. Та давайте в реальність.
Я звичайна. Я б сказала, непомітна для принців. Таких як я не помічають, і з першого погляду не закохуються. І з другого теж. Тим паче, коли дізнаються, що я не міська, а живу в селі. Всіх принців, як вітром здуває. От я і подумала, треба покоряти столицю. Нууу, як покоряти. Тихенько собі переїхати, хоч це і не так просто, як я думала, але я не з тих, хто здається. Квиток куплений, речі зібрані, серце от-от покине чат. 
О восьмій ранку провідник чемно постукав у двері нашого скромного купе, де крім мене було ще троє людей. І, як мені здалось, урочисто оголосив, що через 20 хвилин подяг прибуде до Києва. Я аж затремтіла. До мрії всього 20 хвилин. 
Зовсім забула розповісти, я ж не просто покоряти столицю приїхала. Я вступила в театральний вуз. 
Мій план був такий. Заселення в гуртожиток, з головою в навчання і найголовніше, жодних принців!
Але, це ж я. А де я, там пригоди та неприємності. 

Все почалось як тільки я вийшла з потягу. З горем попалам покотила свою величезну важку валізу яскраво помаранчевого кольору і щаслива попрямувала, от тільки не туди. Ну так, я вдруге в Києві не зорієнтувалась відразу, буває. Але як же соромно, треба було не гав ловити а дивитись куди люди ідуть. От так картала себе і дякувала подумки провідниці, яка вказала, що вихід з колії в місто в протилежному напрямку. Нарешті  дісталась станції метро, тут вже я розібралась швидко і сівши в потрібний потяг мріяла пошвидше дістатись гуртожитку, познайомитись з сусідками по кімнаті і більше жодних пригод. 

Як же я помилялась.