Розділ 30

Грозовський підхоплює мене на руки. Я огортаю його шию руками і у цю хвилину для мене він єдиний порятунок. Захар несе мене до будинку. Світ навколо все ще йде обертом, але тепер він звужується до ритмічного стуку серця Захара під моєю щокою. Він не дозволяє зробити жодного кроку самостійно. Його руки тримають мене так міцно, ніби я найтендітніший кришталь, який він боїться впустити. Ми переступаємо поріг вітальні, я мимоволі заплющую очі. Величезний простір, залитий м’яким вечірнім світлом, здається іншою планетою після брудного асфальту парку. Захар обережно опускає мене на величезний диван.

— Все добре, Сніжано. Ти вдома, — у його голосі я вперше чую не наказ, а ніжність.

Він опускається на коліна прямо на килим перед диваном, не звертаючи уваги на свій бездоганний костюм. Його великі долоні обережно обхоплюють моє обличчя.

— Подивися на мене. Ти зі мною у безпеці.

Я дивлюся в його темні очі, і сльози течуть по моїх щоках. Захар обережно торкається мого обличчя, великими пальцями витирає мокрі доріжки, наче кожна моя сльозинка завдає йому фізичного болю.

— Зіно! — він когось гукає, не відводячи від мене погляду.

Через мить у дверях з’являється літня жінка з добрим, але стриманим обличчям. Побачивши мій стан, вона плескає у долоні. 

— Боже милий, дитино... — починає незнайомка.

— Зіно, швидко принеси чаю з м’ятою та медом. І неси аптечку, — в очах Захара вирує турбота.

Поки прибиральниця порається на кухні, Захар повільно знімає з мене пальто, наче розгортаючи кокон. Він бере мій забитий лікоть і обережно, ледь торкаючись губами шкіри вище рани, шепоче:

— Цього не мало статися, не повинна була постраждати.

Я доторкаюся долонями до його обличчя, і під пальцями відчуваю колючу щетину.  Змушую чоловіка глянути на себе:

—  Я не постраждала, лікоть майже не болить. Я дуже злякалася. Ти знаєш, хто ті люди? Вони хотіли мене викрасти, казали, ти щось їм заборгував, а я слугуватиму їм як заручниця.

Захар важко видихає та відхиляється. В очікуванні відповіді, я опускаю руки. Він дивиться на мене з докором:

— Я маю багато ворогів. Тепер ти моя наречена, вони вважають тебе моєю слабкістю. Тобі не варто ігнорувати охорону. Чому ти була не з ними?

— Я працювала. Мені запропонували роздати флаєри і…

— Флаєри? — Захар не дає мені договорити. Підводиться на ноги та проводить рукою по волоссю. — Ти роздавала флаєри?

В його очах вирує злість, наче я зробила щось дуже жахливе. Витираю з обличчя сльози та шморгаю носом:

 — Роздавала. Мені ж потрібно якось підробляти, мама в лікарні, стипендії не вистачає на життя. А ще необхідно сплатити борги за комуналку. 

— Чому ти не сказала мені? — Захар дивиться на мене великими очима. — Ти уявляєш, яка це ганьба для мене? Наречена Грозовського бігає по підробітках! Я покрию всі твої витрати.

Одразу пригадую той принизливий контракт і хитаю головою. Не хочеться ще більше бути винною Грозовському. Боюся уявити, що він забажає взамін.

— Але ти й так дав багато. Ми ж домовлялися тільки про лікування матері. Я сама буду себе забезпечувати.

— Це не обговорюється, — Захар говорить з натиском. — Поки ти моя наречена, я тебе забезпечуватиму.

Зіна повертається з підносом і ми замовкаємо. Аромат трав миттєво наповнює кімнату. Вона ставить порцелянову чашку на столик і йде геть. Грозовський сідає біля мене на диван:

— Пий, маленька. Тобі треба зігрітися, —  підносить чашку до моїх губ, допомагаючи зробити перший ковток.

Тепло розливається всередині, трохи втихомирюючи тремтіння. Я допиваю, Захар відставиє чашку і притягує мене до себе, дозволяючи моїй голові впасти йому на плече. Він обіймає мене, і я відчуваю, як його гаряче дихання лоскоче мою скроню.

— Я нікому не дозволю тебе скривдити, — його голос вібруває у мене в грудях. — Чуєш? Більше жодних флаєрів, жодних провулків. Ти переїжджаєш до мене. Це заради твоєї безпеки. У цих стінах я зможу тебе захистити.

Страх прочується під шкіру і я не можу заперечити. Боюся уявити, що станеться, якщо ті викрадачі прийдуть до мене серед ночі. Я ще ніколи не відчувала загрозу такою реальною. Вчасно згадую про один нюанс та піднімаю голову:

— Я залишуся лише за умови, що у мене буду окрема спальня. Ми не спатимемо разом.