Розділ 27

— Ти, здається, забула, хто тут диктує умови, Сніжано, — його голос звучить надто загрозливо. Невідомо звідки у моєму серці зароджується сміливість. Я хитаю головою:
— Не забула, але ти виконуєш нашу домовленість. Я одразу сказала, що не житиму з тобою. Що я бачу тепер? Порушення всього обговореного. Це низько, Захаре.
— Добре, можеш жити у себе, — чоловік важко видихає, — але на моїх умовах. Біля твого під’їзду цілодобово чергуватиме машина моєї охорони. Ти не виходиш з дому після дев’ятої вечора, щоранку мій водій везе тебе в університет та забирає звідти. Це не обговорюється. Якщо Кравцов наблизиться до тебе хоча б на метр, то ти переїжджаєш сюди без жодних розмов і підписуєш цей контракт.
— Я не можу відповідати за дії того слідчого. Проте обіцяю нічого йому не розповідати й, якщо він все-таки прийде, намагатися якнайшвидше завершити з ним розмову, до мінімуму зменшити спілкування, — я підводжуся з-за столу. — Я підпишу контракт тільки з відповідними правками.
— Гаразд, я перегляну цей договір, можливо дещо заберу. Обговоримо це за вечерею. Їдемо до ресторану.
У мене немає жодного бажання їхати з ним кудись. Зараз я надто зла на нього і не впевнена, що зможу стриматися та не наговорити зайвого. Роблю жалісливий вигляд обличчя, проте навряд чи цьому монстру щось відомо про жалість:
— Я не можу зараз. Завтра у мене модуль, який потрібно здати. Мені треба підготуватися.
— Ти завжди ховатимешся від мене за навчанням? — Грозовський одразу розуміє мої справжні наміри.
— Ні, я пам'ятаю, що погодилася відвідувати з тобою публічні місця, але якщо ця вечеря суто для нас, то прошу відпустити мене додому.
Захар мовчить. Кидає погляд на теку і якось надто легко погоджується:
— Добре, мій водій тебе відвезе. Від сьогодні він стане твоїм водієм.
Не сперечаюся. Зрештою, пересуватися таким чином мені буде значно легше, а Грозовський і так знає про всі мої кроки. Він проводить мене до авто, біля якого стоїть кремезний чоловік. Захар вказує на нього рукою:
— Познайомся, це Віталій. Водій та охоронець в одній особі.
— Сніжана, — мило всміхаюся водію, але чоловік надто серйозний. Стримано киває та відчиняє задні двері.
— Прошу сідайте.
Я роблю крок до авто, але Захар одразу хапає мене за руку. Притискає до себе та обіймає на очах у водія. Жадібно вдихає аромат мого волосся, а я не розумію, чому перед водієм він грає цю виставу. Відхиляється та шепоче на вухо:
— Будь обережна, і подумай про переїзд до мене.
Мовчу. Зараз не найкращий час сперечатися. Свобода надто близько, залишилося лише сісти в авто. Я киваю і чоловік мене відпускає. Розміщуюся на задньому сидінні. Видихаю лише тоді, коли ворота маєтку Грозовського залишаються позаду.
Наступного ранку, Віталій везе мене до універу. Вчора я була надто шокована контрактом і майже з ним не говорила. Проте сьогодні я планую дещо у нього дізнатися. Мій водій чоловік років сорока з обличчям, яке нагадує гранітну скелю, і дивиться лише вперед. Його руки впевнено тримають кермо, а рухи настільки плавні, ніби ми не їдемо розбитим асфальтом, а пливемо. Деякий час мовчу, розглядаючи краєвиди за вікном, але цікавість і страх перед невідомим перемагають.
— Ви давно працюєте на Захара? — намагаючися, щоб голос не здригався.
Водій на мить кидає погляд у дзеркало заднього виду. Його очі холодні та професійні.
— Достатньо довго.
— Його всі так бояться? Чи це тільки мені здається, що повітря замерзає, коли він заходить у кімнату?
Чоловік ледь помітно хмикає. Це не схоже на посмішку, скоріше на коротке визнання факту.
— Грозовський не любить зайвих слів і порожніх обіцянок. Ті, хто працює на нього чесно, мають усе, а ті, хто намагається обманути... — він робить коротку паузу, і в мене по спині пробігає холодок. — Скажімо так, вони швидко змінюють професію, або місце проживання. Проте кому, як не його нареченій, відомо про нього більше?
Мої щоки загоряються. Я пам'ятаю Віталія біля Захара у ніч поранення. Йому точно відомі обставини, за яких я познайомилася з Грозинським. Не розумію навіщо, але я підтримую його гру:
— Хочу знати, який він з підлеглими й жінками. Я не знаю, чого від нього чекати.
Авто плавно гальмує на світлофорі. Водій мовчить кілька секунд, ніби зважуючи, чи варто йому взагалі відповідати.
— Зазвичай Грозовський не афішує своє особисте життя. Моду дати вам пораду. Не намагайтеся грати з ним у схованки. Він знає про вас більше, ніж ви думаєте. Тримайтеся якомога далі від того слідчого, Кравцова. Захар не любить, коли на його територію заходять чужі пси. Це закінчується погано для всіх, — автомобіль зупиняється біля входу в університет. — Ми приїхали. Буду о другій. У разі чого телефонуйте.
Я виходжу з авто, відчуваючи, як ці слова важким каменем лягають на серце. Відчуваю на собі увагу студентів. Поспішаю до входу, відчуваючи, як погляди свердлять мою спину. У холі наштовхуюся на своїх одногрупниць та стримано вітаюся. Аліна, донька місцевого бізнесмена, яка завжди вважала себе центром всесвіту на нашому курсі, вороже зіщулює очі:
— Сніжано, а ми й не знали, що ти підпрацьовуєш ескортом. Чи це тепер називається послуга «доставка тіла під корпус»?

Подарунок для вас, промокод на книгу KGJaj4n-  "Шукаємо тата" Юліанна Бойлук. Хто перший активує, той і читатиме.