Розділ 22

Сніжана підтягується на ліктях та, притулившись спиною до подушки, сідає на ліжко.

— Пам’ятаю як ми їхали з ресторану. Ти сказав, що везеш мене до себе, а потім… — дівчина замовкає та перелякано хапається долонею за рота.

 В її очах пробігає страх, а щоки стаю рум’яними. Вона опускає руку та підтягує ковдру майже до шиї, сором'язливо ховаючись за нею, наче залишилася якась частинка тіла, яку я ще не бачив. Дівчина схвильовано кусає губи:

— О, ні! Я цілувала тебе в машині. Вибач, я не знаю, що на мене найшло. Це все алкоголь і стрес, я зовсім не вмію пити, — вона навіть не підводить на мене погляд. — Я не мала цього робити. Це було професійною помилкою. Обіцяю, цього більше не повториться.

Дивлюся на неї і відчуваю, як у грудях щось болісно стискається. Вона виправдовується за поцілунок в авто, вважаючи це своєю найбільшою провиною за ніч і навіть не підозрює, що сталося після того, як я заніс її в цю кімнату. Її щирість б'є під дих. Вона дивиться на мене так чисто, так наївно, що слова правди застрягають у мене в горлі. Як я можу сказати їй, що поцілунок в автомобілі був лише прелюдією до того, як я переступив межу?

— Захаре? — вона супиться, помітивши моє мовчання. — Чому я гола? Ти що роздягнув мене і бачив оголеною?

Я ковтаю важкий клубок у горлі. Вона дає мені ідеальний шанс збрехати, сама вибудовує цю стіну між нами, і мені варто лише кивнути, щоб зберегти цей крихкий спокій. В її очах з’являються ледь помітні сльози. Здається, вона починає пригадувати, але правда надто болюча для неї. Не хочеться, щоб дівчина вважала мене корисливим покидьком, яким я насправді був. Вчора я бачив, що вона не контролює свої дії, проте не зупинитися і піддався спокусі, як недосвідчений юнак. Швидко приймаю рішення та впевнено брешу:

— Я доніс тебе до ліжка і пішов. Зіна, моя хатня робітниця, допомогла тобі роздягатися. Я не знаю наскільки ти оголена.

Сніжана полегшено видихає і цей звук ріже мене без ножа. Її погляд зупиняється на моїх грудях і вона підозріло зіщулює очі і киває на мі оголений торс:

— Чому ти у такому вигляді?

— А що такого? Не подобається? Я вранці завжди так ходжу. Приніс нам каву і тістечка. 

— Дякувати долі, — вона закриває обличчя долонями. — Мені було б соромно дивитися тобі в очі, якби ми накоїли дурниць. Дякую, що ти не відповів на той поцілунок у авто. Він справді зайвий між нами.

Кожне її слово це вирок моєму благородству, якого не існує. Бачу краєчок білого простирадла, що виглядає з-під ковдри, і знаю, що там сховано. Це як бомба сповільненої дії.

— Тобі варто прийняти душ, — підводжуся з ліжка занадто різко. — Це допоможе прийти до тями. У шафі є деякий одяг, котрий Жанна підібрала для тебе. За необхідності, ти гостюватимеш у цій кімнаті.

Сніжана киває, все більше загортається у ковдру, наче в броню. Обережно спускає ноги на підлогу, намагаючись не впустити ковдру, і швидко перебігає до ванної кімнати. Щойно двері за нею зачиняються і я чую шум води,  зриваюся з місця.

Часу обмаль. Мозок працює в режимі зачистки доказів. Я бачу червону мітку на білому шовку. Це не просто пляма, а доказ мого звірства. Мій підпис під її зруйнованим життям. Дію швидко, майже професійно. Зриваю простирадло, зминаю його в тугий вузол, відчуваючи, як шовк холодить мої гарячі долоні. Кожна секунда зволікання може коштувати мені її довіри, яку я ще навіть не встиг заслужити.

Застеляю нову білизну, складаю сукню на стільці й не залишається жодного натяку на те, що відбулося тут декілька годин тому. Ховаю доказ у своїй гардеробній. Притуляюся лобом до холодних дверей шафи, намагаючись вгамувати серцебиття. Я зроблю так, щоб вона ніколи про це не пошкодувала. Це дівча надто юне та наївне, досі я таких не зустрічав.