Розділ 21

Відвертаюся до вікна, відчуваючи, як серце гупає в ребра, наче загнаний звір. Сніжана ще декілька секунд дивиться на мене, а потім її голова важко опускається мені на плече. Алкоголь бере своє. Дівчина засинає на моєму плечі. Я завмираю. Водій дивиться у дзеркало заднього виду, і я кидаю на нього такий погляд, що він миттєво відвертається. Я маю відсторонитися, маю пам'ятати, що вона лише інструмент. Проте замість цього я сиджу нерухомо, відчуваючи важкість її голови на своєму плечі, поки ми в’їжджаємо у ворота мого маєтку.

Автомобіль зупиняється, але я не буджу її. Повільно виходжу, обходжу авто і забираю її на руки.  Вона легша, ніж я очікував. Крихка, наче порцелянова лялька, яку я щойно вкрав із вітрини. Вона мимоволі притуляється до моїх грудей, шукаючи тепла, і я мене всередині щось зрадницьки напружується. Несу її через хол, піднімаюся сходами та заходжу у гостьову спальню.

Тут пахне свіжістю та дорогим текстилем. Я опускаю її на величезне ліжко. Сніжана розпластується на шовкових простирадлах у своїй сукні, наче екзотична квітка. Мій погляд повільно мандрує її ключицями, грудьми, животом, сідницями та опускається нижче. Зупиняється на струнких ніжках і я розумію, що потрібно зняти з неї туфлі. Сніжана дуже спокуслива. Мені подобається легкий рум’янець на її щоці, пухкі губи та звабливі вигини тіла.

Сідаю на край ліжка й обережно розстібаю тонкий ремінець на її щиколотці. Потім другий. Вона рухається і раптом хапає мене за руку гарячою долонею.

— Чому ти такий холодний? — її очі трохи розплющуються, і я вона туманним поглядом чіпляється за мене. — Кирило сказав, що в тебе немає серця, і насправді ти просто машина. 

Я завмираю. Її пальці переплітаються з моїми. Це неправильно. Вона мій інструмент, проєкт, чергова справа, але те, як Сніжана дивиться на мене зараз, змушує мій калькулятор у грудях дати збій.

— Тобі варто менше слухати Кирила, — намагаюся повернути голосу звичну жорсткість.

— Ти вб’єш мене, коли отримаєш своє? — вона сідає, майже торкається своїм носом мого. — Як ту іншу?

— Я не вбиваю те, що належить мені, Сніжано. А ти  моя від сьогодні і до кінця гри.

Вивільнюю руку, але вона подається вперед і чіпляється у мій піджак, притягуючи до себе.

— Тоді доведи, — в її голосі лунає виклик, якого я не очікував від п'яної дівчини. — Доведи, що ти не машина.

Сніжана не розуміє з чим грає. Вона провокує звіра, якого я роками тримаю на ланцюгу. Дивлюся на її напіввідкриті губи й розумію, якщо я зараз не піду, то контракт полетить під три чорти разом із моїм самоконтролем. Вона тягнеться до мене, і раптом її вуста торкаються моєї щоки, підборіддя, губ. Це хаотичний, невмілий поцілунок, який породжує бажання навчити та привласнити собі цю дівчину. Борячись з собою, відхиляюся:

— Сніжано, припини, — перехоплюю її руки, притискаючи їх до матраца. — Ти не розумієш, що робиш. Ти п'яна.

Вона наче не чує мене, знову кидається до моїх вуст. Вириває пальці з моїх долонь та обхоплює мою шию руками. Її тіло, притиснуте до мого, вибиває залишки мого самоконтролю. Я стримуюся весь вечір, але зараз, у цій тиші, коли вона пахне знайомим парфумом і шампанським, моя броня дає тріщину.

— Ти пошкодуєш про це вранці, — шепочу їй у губи, але замість того, щоб відштовхнути, підминаю її під себе.

— Ти настільки поганий у ліжку? — тремтячими пальцями вона розстібає гудзики моєї сорочки.

У цей момент невидимий ланцюг обривається. Я цілую її з люттю, якої сам від себе не очікував. Хочеться показати всю свою майстерність. Зараз є лише її гаряча шкіра, тихі стогони в мої губи й те, як вона подається мені назустріч, шукаючи захисту в самому серці небезпеки.

Намагаюся бути обережним, але пристрасть накриває, як лавина. Сніжана відповідає мені з такою відчайдушною щирістю, що я на мить забуваю, хто я такий. Відчуваю себе живим, наче вона пробила мій лід. Мої пальці досліджують ніжну шкіру та звабливі вигини.

В момент єднання дівчина здригається, завмирає, і я відчуваю, як її тіло напружується. Тихий, ледь чутний зойк тоне в моєму поцілунку. Я зупиняюся на секунду, вдивляючись у її обличчя, але вона лише міцніше заплющує очі й притягує мене до себе, не даючи зупинитися. Невже? Здогади турбують, проте я надто сильно її хочу, і не у змозі припинити це все. Її дотики розпалюють ще більше. Зрештою вибухаю тисячами іскрами.

Сніжана майже миттєво провалюється в глибокий, важкий сон, виснажена емоціями та вином. Я лежу поруч, дихання повільно повертається до норми. Місячне світло падає на її плече, і я відчуваю дивну, небезпечну ніжність, яка розливається в грудях. 

Вранці прокидаюся першим. Бачу на простирадлі червоні сліди й мене обпалює вогнем. Вона була невинна. У мене ще не було невинних дівчат. Я став її першим чоловіком. Я скористався її слабкістю, страхом, станом. Я обіцяв їй безпеку, а натомість нашкодив.

— Господи!— втомлено проводжу пальцями по очах.

Встаю з ліжка та прямую до ванної. Швидко приймаю душ, одягаю чисті боксерки та йду робити каву. Складаю на тацю тістечка та дві чашки кави. Поруч кладу склянку мінеральної води. Підозрюю, Сніжані вона зараз знадобиться. Не хочеться, щоб наші стосунки переходили у щось більше ніж контракт.

З тацею у руках піднімаюся сходами. Заходжу до спальні, ставлю тацю на тумбу та сідаю на ліжко. Пасмо світлого волосся впало їй на обличчя. Обережно торкаюся щоки та відкидаю його назад: