Розділ 19

Його слова заморожують все всередині. Музика продовжує грати, але я більше не відчуваю ні ніг, ані підлоги. Переводжу погляд на Захара, який спостерігає за нами здалеку. Він піднімає келих, салютуючи мені, і на його обличчі грає та ж холодна, переможна посмішка. Я не жертва, не закохана дурепа, і не повторюватиму чужу долю. Намагаюся не показувати свого збентеження і насилу всміхаюся:

— Ти не надто полюбляєш браі, чи не так?

— Якраз навпаки, — Кирило нахиляється до мене та подихом обпалює щоку. — Заради нього я будь-кому перегризу горло, але він надто гордий, щоб просити про допомогу. Вважай мої слова за попередження.

— Танець закінчився, — долоня Захара лягає на плече Кирила. — Наступний Сніжана обіцяла мені.

— Звісно, — нарешті Кирило відступає. — Дякую за танець. Він був пізнавальним.

Кирило йде переможною ходою до столу, а я продовжую тремтіти від нервів. Захар торкається моєї долоні та стискає пальці. Це здається справжньою кліткою. Він нахиляється до мене:

— Що він тобі сказав? Ти змінилася в обличчя.

Захар повертає мене до себе. Його погляд стає жорстким та вимогливим. хоч я і не чекаю щирості від Грозовського, але хочеться дізнатися правду. Зважуюся і важко видихаю.

— Сказав, що ти був одружений і твою дружину вбили під час медового місяця. Він припускає, що зі мною може статися те саме.

Його щелепи стискаються так, що вилиці стають виразнішими. Декілька секунд він стоїть непорушно, а потім суворо супить брови:

— Мій дорогий братик вирішив пограти у благородство?

Він не чекає відповіді, а залізною хваткою замикає пальці на моєму лікті, і тягне мене за собою, впевнено оминаючи гостей та офіціантів. Я ледь встигаю переставляти ноги на високих підборах, відчуваючи, як спиною пробігає холодок. Ми проходимо крізь важкі оксамитові штори й опиняємось на величезній терасі. Хоч вона і засклена, але холод одразу пронизує мою оголену спину. Чекаю, що Грозовський почне кричати або виправдовуватися, але він мовчки дивиться на вогні міста. Його мовчання тисне на мене сильніше, ніж будь-які погрози. Стаю біля нього та порушую тишу:

— Це правда? Її справді вбили через тебе?

Захар повільно повертається. У тьмяному світлі, його обличчя здається висіченим із граніту. Він робить крок до мене, скорочуючи відстань до мінімуму.

— Її звали Олена, — вимовляє він це ім'я так, ніби воно обпікає йому язик. — І Кирило забув додати одну деталь. Вона померла не через мої справи, а тому, що думала, наче контракт зі мною — це лише папірець, який можна порушити.

Грозовський нахиляється до мого обличчя, і я відчуваю запах його дорогого парфуму, змішаний із холодом ночі. Підозрюю про його причетність до смерті дружини, проте він миттю заперечує:

— Мої вороги не б’ють по мені, Сніжано. Вони б’ють по тому, що належить мені. Тоді вони вважали, що вона мені дорога і це була їхня помилка та її ціна.

Стає важко дихати. Я відступаю на крок, впираючись спиною в холодну стіну.

— То ти використовуєш мене як приманку? — Здогадка прошиває мозок блискавкою. — Ти хочеш, щоб вони знову вдарили, але цього разу ти будеш готовий?

Захар замість відповіді простягає руку і повільно проводить тильною стороною долоні по моїй щоці. Його дотик такий ніжний, що лякає більше, ніж гнів.

— Ти розумна дівчинка. Тепер ти знаєш, що бути моєю нареченою це не про діаманти й ресторани, а ще й про те, щоб кожну секунду відчувати приціл на своїй потилиці, — Захар нахиляється ближче до мене, і шепоче мені в губи:

— Ти боїшся?

Я дивлюся у темні, бездонні очі й розумію, що найбільше я боюся не кулі кілера, а того, що цей чоловік починає мені подобатися саме своєю небезпечною щирістю. Не бачу сенсу брехати і зізнаюся:

— Боюся, але я не збираюся помирати або ставати вдовою.

На його губах з’являється тонка, майже невловима посмішка.

— Добре, бо у мене на тебе великі плани, і смерть у них не входить.

Він бере мою руку, на якій красується обручка, і міцно стискає мої пальці.

— Повертаємося. Зроби такий вигляд, ніби я щойно зізнався тобі в коханні, а не в убивстві.

Слухняно виконую наказ Грозовського. Ми заходимо в зал і підходимо до столу. Сідаю на своє місце і тягнусь до бокалу, який за вечір так і не випила. Після новини про покійну дружину, мені якось потрібно заспокоїтися. Випиваю ігристе вино до дна та кривлюся. Я не звикла до алкоголю й тепер терпка рідина обпікає горло.

Рада повідомити, що від сьогодні нові розділи виходитимуть щодня. Дякую за ваші сердечка книзі та підпису на моїй сторінці! Ваша підтримка надихає!