Розділ 18

Це не той поцілунок, про який мріє щаслива наречена. Він владний, терпкий від шампанського і приголомшливо впевнений. Це не ніжність, а заява на право власності перед усім світом. Мої очі мимоволі заплющуються, а пальці впиваються в його плечі. Занурююся у смак небезпеки та тепло його губ. Зал вибухає оплесками. Захар відстороняється, але не випускає мене з обіймів, притискаючи до свого боку.

Ми сідаємо на місце. Грозовський бере виделку до рук та, наче нічого не сталося, продовжує їсти. Я беру склянку з водою. П’ю жадібними ковтками, намагаючись погасити вогонь всередині. Захар накриває мою долоню своєю на очах у гостей. Його пальці холодні, а погляд непроникний.

— Ти нічого не їси, — голос чоловіка звучить турботливо, але я відчуваю в ньому сталеві нотки. 

— У мене немає апетиту, — зізнаюся.

 У горлі стоїть клубок. Кожна посмішка, яку я чавлю з себе для гостей, завдає майже фізичного болю. За столом починаються розмови про акції, перевезення та угоди. Почуваюся красивою декорацією. Починає грати повільна музика, декілька пар виходять танцювати.

— Брате, ти ж не будеш проти, якщо я вкраду твою наречену на один танець? — Кирило підводиться, не чекаючи відповіді.

Мене наче обливають окропом. Я зовсім не бажаю з ним танцювати. Перш ніж відпустити, Захар на мить стискає мою руку занадто сильно.

 — Тільки на один, Кириле. Наступні танці належатимуть мені.

Я підводжуся та йду на середину зали. Дуже красномовно, що Кирило запитав про танець, не у мене, а у Захара. Чоловік владно кладе руку мені на талію, притягуючи ближче, ніж того вимагає пристойність. Від нього пахне дорогим тютюном, алкоголем і чимось солодким. 

— Отже, Сніжано, — він веде в танці впевнено, майже агресивно. — Дивлюся я на вас і не вірю. Жодному твоєму погляду, жодному його жесту.

— Твоя віра не входила в умови нашого свята, — відказую я, намагаючись тримати дистанцію.

— Облиш гучні словечка. Я знаю Захара все життя. Він не вміє кохати. У його грудях замість серця калькулятор. Тож давай чесно: чому ви одружуєтесь? Яку ціну він назвав за твою роль?

Кирило підозріло зіщулює очі й здається, бачить мене наскрізь. Я гордовито задираю голову:

— Не знаю, що у нього замість серця, але я його кохаю, — повторюю завчену фразу, але мій голос зрадницьки тремтить.

— Кохаєш? Кирило тихо сміється, наче я розповіла якийсь жарт. — Дитинко, ти хоч знаєш, що сталося з його останньою великою любов’ю? Її звали Олена. Вона теж так дивилася на нього, а під час медового місяця її знайшли мертвою у готельному номері.

Я відчуваю, як всередині все холоне, повітря в легенях стає густе. Я роблю вдих, але він не доходить до кінця, ніби хтось обережно перекрив кисень. Кирило надто уважно дивиться на мене, оцінює мою реакцію. Помітивши розгубленість, вдає здивування:

— Захар не казав, що був одружений?

Не знаю, як реагувати. З одного боку, якщо ми заручилися, то Грозовський мав би мені про це сказати, а з іншого, можливо Кирило бреше і перевіряє як я відреагую. На мить стискаю губи:

— Він не любить про це говорити. Може скажеш, що відбулося насправді?

— Офіційно нещасний випадок, — Кирило криво усміхається. — Передозування, алкоголь, таблетки. Знаєш, стандартний набір для красивих трагедій.

— А неофіційно?

Кирило нахиляється ближче. Його голос стає тихішим, наче зараз прозвучить найбільше таємниця всесвіту. Його подих лоскоче вухо:

— Неофіційно вона занадто багато знала, або просто перестала бути зручною.

Мої долоні миттю пітніють. Пригадую спокій Захара, його холодну зібраність, кригу в очах. Звісно, я знаю, що він з темним минулим, проте вбити власну дружину це вже занадто навіть для нього. Я злегка відхиляюся та недовірливо зіщулюю очі:

— Ти вважаєш, що він до цього причетний? 

— Я нічого не вважаю, — перебиває Кирило. — Я попереджаю. У Захара багато ворогів, з ним небезпечно мати справу. Знаючи його, то своє він би ховав у надійному сейфі, а не виставляв на показ. Тому подумай, хто ти для нього. Сім років я не бачив біля нього жодної жінки, а тепер, нізвідки, з’являєшся ти.

Його погляд ковзає по моїй сукні, шиї, обличчю, ніби він порівнює з покійною дружиною Захара. Мене накриває пекуча хвиля люті. 

— І звісно ти це кажеш мені, щоб захистити від небезпеки, — іронізую.

— Ні, я кажу це, бо хочу зрозуміти чому Захар обрав тебе.

Мені б також хотілося це знати. Такі люди як Захар, нічого не дають просто так. Він мені допоміг і тепер я змушена відпрацьовувати свій борг. Я грайливо підіймаю брови до верху:

— І які припущення?

— Ти не з його світу, — Кирило дозволяє собі кинути зверхній погляд на мене. — Отже, йому від тебе щось потрібно і коли він отримає це, то викине тебе зі свого життя.