Розділ 17

— Ти ж знаєш, що я не афішую своє особисте життя.
— Знаю, але хіба не ти гучно розповідав, що сім’я це слабкість, і вона тобі не потрібна.
Захар важко видихає та супить брови. Здається, він ледь стримується, щоб не відповісти щось грубе. Боязко кладу руку Захару на плече, відчуваючи під пальцями його закам'янілі м'язи.
— Кохання не питає дозволу у бізнес-планів, Глібе, — мій голос звучить напрочуд рівно. Я дивлюся прямо в очі льодовому брату. — Іноді те, що здається слабкістю, насправді є єдиним, що тримає тебе на плаву.
— Наречена, яка з’явилася нізвідки саме тоді, коли на Захара вчинили замах? — Гліб не рухається з місця. Його голос звучить як вирок. — Дивний збіг обставин, чи не так, Сніжано?
Чоловік говорить так, наче знає більше, ніж потрібно. Я збираю всю свою волю в кулак. Пам'ятаю слова Грозовського, він бажає, щоб я дивилася на нього, як на кисень. Підіймаю погляд на Захара, намагаючись додати в очі теплоти, якої не відчуваю.
— Іноді найбільші потрясіння змушують нас перестати ховатися. Коли я ледь не втратила його тієї ночі, то зрозуміла, що більше не бажаю жодного дня жити без нього.
Захар дивиться на мене з такою дивною сумішшю подиву та задоволення, що на мить я сама майже вірю у свою брехню. Він нахиляється і цілує мене в скроню.
— Моя маленька! Досить допитів, — кидає він братам. — Ми прийшли святкувати.
Поступово зала заповнюється незнайомими мені людьми. Вони підходять, вітають, а я навіть не встигаю запам’ятати їхні імена. Стою поруч із Захаром, відчуваючи кожним міліметром шкіри, як на мене, спрямовані десятки оцінювальних поглядів. Жінки в сукнях вартістю в мою квартиру прискіпливо розглядають мій макіяж, чоловіки затримують погляд на декольте трохи довше, ніж дозволяє етикет. Почуваюся цирковою тваринкою під час виступу.
Ми розміщуємося за столом і мені легше дихати. Є шанс, що увага гостей буде прикута до вечері. Гліб і Кирило сидять навпроти. Якщо Гліб ігнорує мою присутність, то Кирило буквально їсть мене очима, крутячи в руках келих.
Офіціанти закінчують розносити перші страви, і в залі на мить западає та особлива тиша, яка буває перед чимось грандіозним. Кришталевий дзвін виделок затихає. Захар повільно підводиться, і я відчуваю, як на нас фокусуються всі об’єктив камери та десятки цікавих поглядів. Він тримає келих із шампанським так впевнено, ніби це скіпетр.
— Панове, дякую, що розділили з нами цей вечір, — його владний голос розноситься залою. — Багато хто з вас знає мене як людину справи, людину, яка не вірить у випадковості, але життя внесло свої корективи.
Він повертається до мене, і на мить у його погляді спалахує щось настільки схоже на ніжність, і від цього перехоплює подих. Грозовський актор, і його гра гідна “Оскара”. Чоловік продовжує:
— Сніжана змінила моє уявлення про те, що справді має значення. Вона була поруч у найважчу хвилину, і я не збираюся її відпускати.
Захар ставить келих на стіл і тягнеться рукою до кишені піджака. Моє серце робить кульбіт і завмирає десь у районі горла. Він дістає оксамитову коробочку. Відкриває її й у світлі люстр спалахує блиск діаманта.
— Сніжано, ти станеш моєю дружиною? — з вуст Захара звучить надто офіційно.
Здається він укладає ділову угоду, а не робить романтичну пропозицію. Я бачу витріщені очі Кирила та кам’яне обличчя Гліба. Секунди тягнуться, як гума. Я знаю свою роль. Маю бути щасливою дівчиною, якій щойно запропонували казку, а не контракт на виживання. Підношу долоні до обличчя, широко всміхаюся та розмахую пальцями біля рота. Вчасно згадую, що тут головне не переграти, адже всім відомо, що ми заручаємося і для мене це не має бути несподіванкою. Опускаю руку та простягаю її до каблучки:
— Так, — мій голос звучить тихо, але в тиші зали його чують усі. — Я згодна.
Захар бере мою руку. Вона тремтить, і він це відчуває, бо злегка стискає мої пальці, нагадуючи про правила гри. Повільно надіває обручку на мій палець. Холодний метал обморожує шкіру і тепер я офіційно належу йому.
— Гірко! Гірко! — раптом викрикує хтось із дальніх столів, і цей клич підхоплює вся зала.
Це не весілля, але ці люди жадають видовищ. Я завмираю, не знаючи, як діяти. Однією з вимог Грозовського, була публічна демонстрація почуттів, у тому числі й поцілунків. Захар не дає мені часу на роздуми. Кладе руки на мою талію і притягує до себе.
— Граємо до кінця, — ледь чутно шепоче він, перш ніж накрити мої губи своїми.