Розділ 16

Попри скупі слова, в його очах помічаю захоплення. Мене кидає в жар. З моїх вуст злітають виправдання, наче я зробила щось погане:
— Це лише дорога сукня і декілька годин у салоні краси. Насправді я залишилася така сама.
— І це добре. З тобою цікаво, — він розвертається до Жанни. — Ти добре попрацювала.
— Рада, що вам сподобалося, — Жанна надто широко всміхається. Вона знімає пальто з вішака та накидає мені на плечі. Я занурюю руки у рукави та почуваюся затишніше. Стягую краї, зав’язую пасок і нарешті ховаю своє непристойне декольте, котре своїм хтивим поглядом обміряв Грозовський.
— Ходімо, не хочеться спізнюватися на власні заручини.
Я б веліла, щоб цих заручин зовсім не було. Проте мовчу про це і вкладаю свої пальчики у долоню чоловіка. Тепло його шкіри зігріває та породжує ледь відчутні іскри. З салону ми виходимо як пара. Зупиняємося перед чорним автомобілем і він притискає мене до себе за талію. Здається, що навіть через одяг, у місці дотику з’являється опік.
— Пам’ятай про умови, — тихо нагадую.
— Пам’ятаю, але там не зазначено, що я не дивитимусь.
На мить його пальці стискають талію сильніше, наче він показує свою владу наді мною. Водій тримає дверцята відчиненими. Я повертаю голову до чоловіка:
— Тоді дивись уважно, бо трофеї можуть кусатися.
— Тим цікавіше, — в його погляді спалахує азарт.
Я сідаю в авто на заднє сидіння, відчуваючи, як серце сильно калатає в грудях. Захар розміщується поруч. Його коліно торкається моєї ноги, змушуючи мене почуватися незручно. Відсуваюся і ловлю ледь помітну усмішку на губах Грозовського. Поводиться так, наче ця ситуація його веселить. Автомобіль рушає плавно, майже беззвучно. Місто за вікном тоне у вогнях суботнього вечора, Захар не говорить. Його мовчання тисне сильніше за будь-які слова. Ми віддаляємося від салону і нарешті чоловік порушує тишу:
— Отже, буде багато гостей, проте тобі варто запам’ятати двох. Гліба та Кирила. Це мої брати. Вони нічого не знають про домовленість, але надто добре відчувають людей. Тобі доведеться дуже постаратися, щоб переконати їх у своєму коханню до мене.
— То мені повиснути у тебе на шиї перед входом? — іронізую. Захар нахиляється ближче, і я відчуваю його подих на своїх губах.
— Я хочу, щоб ти дивилася на мене так, ніби я твій єдиний кисень. Торкайся мене, смійся з моїх жартів, дозволь мені тримати тебе за талію так, ніби я нікому не дозволю до тебе наблизитися. Зроби так, щоб вони повірили, наче ти моя найбільша слабкість.
— Слабкість? У тебе? — я не витримую і видаю нервовий смішок. — Невже у такого сталевого чоловіка може бути слабкість?
— У всіх є слабкості, — його рука нахабно опускається на моє коліно, обтягнуте тонким шовком. — Ніхто не повірить, що Захар Грозовський дозволив би якійсь дівчині так близько підібратися до себе, якби не втратив від неї голову.
Його долоня на моїй нозі здається розпеченим тавром. Я відчуваю, як пальці мимоволі впиваються у клатч. Я смикаюся та позбуваюся його дотику:
— Ти почав грати надто рано. Ми домовилися, що вдаватимемо пару на публіці.
— Я вирішив потренуватися, — Захар кладе долоню мені на живіт. — Не варто, щоб здригалася щоразу, як я до тебе торкаюся.
Повертаю голову та поглядом втуплююся у його очі.
Він відпускає мене якраз у ту мить, коли машина плавно зупиняється перед сяючим входом у ресторан. Водій виходить, щоб відчинити двері.
— Посміхнися, кохана, — цідить Захар, і його обличчя вмить змінюється, стаючи маскою чарівного та впевненого чоловіка. — Шоу починається.
Я кладу свою долоню в його. Вона тепла, замкнена, мов пастка. Відчиняємо двері та заходимо всередину. Ресторан повністю закритий під захід. Рука Захара владно лягає мені на талію, притягуючи до свого боку. Його пальці ледь помітно впиваються в мою шкіру крізь тонку тканину сукні, проте це зовсім не обійми, а маркування власності.
— Не тремти, — ледь чутно шепоче він мені в саме вухо, поки ми йдемо до центрального столика.
На нас уже чекають двоє чоловіків. Вони схожі на Захара, але водночас зовсім інші. Один дивиться з підозрою, у його погляді стільки льоду, що стає холодно попри задуху в залі. Інший із зухвалою напівусмішкою та очима, які, здається, роздягають мене до самих думок.
— Нарешті, — він підводиться. — Я гадав ти хотів спізнитися на власні заручини, — переводить зацікавлений погляд на мене, — То ось ти яка, таємна слабкість мого брата. Я вже думав, він вигадав тебе, щоб нарешті припинити допити про шлюб.
— Це Сніжана, — Захар представляє він мене різким тоном. — Моя наречена. А це Гліб, — вказує рукою на чоловіка, котрий сидить за столом зі склянкою у руках, а потім вказує на іншого, — та Кирило.
Брати розглядають мене прискіпливо, уважно, наче товар на аукціоні. Гліб повільно крутить келих у руці.
— Дивний вибір, Захаре. Сім років ти не підпускав до себе нікого, а тут раптом, велике кохання за тиждень до великої угоди? Чому ми нічого раніше не чули про Сніжану?

Буду дуже вдячна, якщо натиснете на сердечко біля книги та підпишетеся на мою сторінку. Ваша підтримка надихає!