Історія починається з таких слів

 Марлена приготувала одяг своєму гостю з неба та поклала на ліжко. Вона сіла і замислилась у тиші, дивлячись у вікно. Чула з іншої кімнати як тече вода з душа в цій тиші.

 Замислилась настільки глибоко, що навіть не помітила як Каллум зайшов у кімнату. Він підійшов дуже близько й поклав на її плечі свої долоні.

-Бу.-шепоче їй на вухо та захихотів, коли та здригнулася.

-Ти мене налякав, дурень!-обертається до нього з люттю в очах.

 Янгол ухопився за живіт та засміявся. 

-Вибач, дуже хотів це зробити. 

 Морі злісно бере з ліжка чоловічі труси та кидає йому в обличчя. Той видихнув та зняв з обличчя їх, поглянув похмуро на неї.

-Сподіваюсь, вони хоч прались.-каже він.

-Сподівайся.-вона оглянула його. Тепер Каллум виглядав краще, крила стали чистіші та гарніше, а тіло було на диво дорослим, ніж обличчя.

 Той лише зітхнув.

-Вийди звідси.-трохи грубіше попрохав Каллум, дивлячись на неї. Марлена спочатку подумала, що він знов за своє, але потім кивнула спокійно та пішла з кімнати, зачиняючи її за собою.

 Вона сіла у крісло, трохи видихнувши повітря з легень. Але здригається, коли чує дзвінок. Одразу бере телефон і бачить невідомий номер. Тремтячою рукою приймає виклик та підносить до вуха.

-Так?

 У відповідь пару хвилин тиша, а потім тяжке дихання знов. По спині Морі пройшли мурахи від цього, вона відключається та кладе телефон подалі від себе на столик, здригнулася й прикрила очі.

 Коли телефон задзвонив у другий раз, її це розлютило вкрай. Вже бере телефон та, не дивлячись на номер, відповідає.

-Що ти хочеш, в біса, від мене?!

-Мар-мар, я розумію, що я тебе вже дістав, але...

-Паркер?!-здивувалась Марлена.-Боже, вибач! Чого ти зателефонував?

-Я хотів повернути тобі дещо, пішов до тебе та підійшов до квартири.-спокійно розповідає Паркер.-Твої двері були відчинені, Марлено, я перелякався неабияк. Коли зайшов, то там був повний безлад та розбите усе, що можливо. Ти хоч не постраждала?

-Ні, я взагалі не вдома.-відповідає в шоці та.-Дякую, що повідомив.

-Добре, я тепер буду спокійний, що ти в безпеці...Сподіваюсь. 

-Я теж сподіваюсь.-бурмоче дівчина.-Добре, зараз зателефоную куди треба. Не хвилюйся, все гаразд буде.

-Хах, не сумнівався. Добре, бувай. -він відключився і Марлена тяжко зітхнула, намагаючись вгамувати серце.

 А потім телефонує Корті.

-Корті! В мою квартиру проникнення було, можеш перевірити, що там?-питає вона.

 Корті пару хвилин мовчить, а після зітхає.

-Добре, виїжджаю вже.-відповів серйозно.-Чекай на мого дзвінка, добре?

-Добре.-киває сама собі Марлена, а тим часом у спортивних штанах його батька виходить Каллум.

-Як все ж таки тут некомфортно!-спохмурніло каже той.

-Я чув чийсь голос?-спитав Корті здивовано. -З тобою хтось є?

-Ні, тобі здалось!-одразу каже Марлена.-Це лише телевізор працює.

-Ґм, ну добре.-недовірливо погодився той.-Чекай на дзвінка.

 І відімкнувся. Марлена обернулася до янгола.

-Ти не бачив, що я розмовляла?!-питає вона.

-Та мені начхати з ким ти базікаєш.-сідає з спокійним обличчям навпроти неї, скуйовдив своє мокре волосся.

-Знаєш, ти нестерпний.-відверто каже йому.

-Що я вже блять зробив не так?-його брови спустилися униз до очей у злість.

-Боже, навіть казати нема сенсу. Ти мене вже дістав, не хочу бачити тебе!

 Вона зняла окуляри та поклала на стіл з люттю. Каллум спочатку здивовано дивиться на неї, а потім розуміє, що вона зробила і розлютився.

-Це вже нахабство, дрібна дівчисько!-стукнув легенько долонею по столу.

 Вона з люттю дивиться на нього, мовчить. Янгол дивиться серйозно у її очі, а після сміється та прикриває долонею свої, трохи опершись на стіл.

-Це якесь божевілля...Якщо я розповім, що сталося, ти заспокоїшься?

 Марлено ще видає своїм виглядом образу та злість, але очі зацікавлено дивляться на нього. Киває у відповідь. 

 Каллум всміхається її реакції та відкидається на спинку стільчика.

-Добре, тоді слухай. В нас майже та сама ієрархія, як ви, люди, описуєте.-почав він.-Але є одна відмінність від правди. Демонів, дияволів чи якихось там чортів не існувало і не існує взагалі.

  Марлена здивовано дивиться на нього, підіймає зі стола окуляри та надягає, намагаючись зрозуміти по його обличчю чи це дійсно правда.

-Як це взагалі-нема?-цікавиться вона.

-Ось так, янголи та інші вищі чини є, а тих-немає.-каже той.-Замість них були янголи, що пішли проти наших принципів, правил і добра, звісно. Ті самі, що шкодять, ведуть себе погано , а й ще спонукають інших янголів та навіть людей до зла.

 Каллум різко сміється.

-Хоча в останні три тисячоліття ми і не відрізняємося від них своєю повіедінкою, але скриваємо це. Отже, коли янголи стали по дві сторони нашого світу, то в нас була, звісно, ворожість. Розумієш, дівчисько?

 Марлена серйозно киває у відповідь, чекаючи на продовження.

-Але все ж таки, бувають виключення. Добрі янголи можуть товаришувати з поганими, або навіть закохатися. Але це все контролюють Престоли, аби не допустити хаосу на небі. А моя близька подруга...була дурною і закохалася в одного такого поганця. 

-Невже? Це все так дивно...-зітхає та, досі чекаючи продовження історії. 

 Янгол киває.

-Вона закохалась, зустрічалась з ним на границі наших територій, а я допомагав і прикривав, коли потрібно.-спокійно мовить він, дивлячись на неї.-Але досить не довго. Мій брат дуже хотів вищий чин отримати, але дуже...брудним способом. Зможеш, здогадатися, що трапилось?

 Каллум нахиляє голову у бік, дивлячись на неї. Порухав крилами та трохи скривився від болі. Морі трохи замислилася, перебираючи варіанти в голові, слухаючи як вітер свистить за вікнами.

-Він вирішив здати вас, розказавши про її зустрічі і твою допомогу...Престолам?-каже вона.

-Саме так. Коли мій брат взнає про це, одразу біжить розповідати.-киває той з усмішкою, схрестив руки на грудях.-Престоли у цю ж мить прилетіли на межі територій та зловили нас на гарячому.