Це не зірка!

 Ранок почався зі сніданку та кави. Вона навіть вирішила вийти на задній двір у маленький садок,  в якому цієї восени починають прориватися квіти з землі. 

 Марлена після смачного сніданку цього сонячного дня вирішила передивитися свої речі у шафах. Вона знайшла купу дитячих речей та іграшок, звісно своїх. А ще-дитячу книжку, що обожнювала читати. 

 Бажання перечитати її з'явилось дуже швидко, вона мчить до крісла з нею, аби прочитати. З першою сторінкою та малюнками зі строчками на ній, в душі  розливається приємне тепло спогадів.

 Коли вона зупинилась на половині книжки, то їй подзвонили. Вона побачила невідомий номер на екрані телефону, а після, трохи вагаючись, бере трубку.

-Так?

 У відповідь ні слова, окрім тяжкого дихання чоловіка. По спині пробіглися мурахи.

-Агов, ви мене чуєте?-перепитала вона, чекаючи хоч якоїсь відповіді. Але її досі не було, все таке ж дихання, що пробирало до кісток. Це почало дуже хвилювати Марлену, тому вона відключилась без зайвих слів, кладе телефон на стіл та озирається, заглядає у вікна.

 Дівчина встає та з хвилюванням у серці перевіряє чи зачинене усе, а потім знов сідає. Вирішує подзвонити Корті, аби відволіктися. 

-Я слухаю.-відповів серйозний голос, а потім перейшов з нього на більш теплий:-О, привіт, сонечко! Як ти там?

-Привіт.-намагаєтся не видавати хвилювання в своєму голосі та.-Все добре, більш менш навела лад та відпочиваю.

-В тебе все гаразд? Я чую в твоєму голосі хвилювання.

-О, ні! Все добре, чесно.-вона здригнулася трохи.-Просто втомилася. Як ти сам?

-Чудово. На побаченні з Еллі.

-О, я заважаю? Добре, насолоджуйтесь часом, бувай!-вона відключилася та зітхнула. Їй стало легше, тому вирішила продовжити читати.

  А потім приготувала собі обід на сковороді. Посмажити тости з куркою була гарна ідея, але тепер було спекотно на кухні. Морі відкриває вікно, аби пустити прохолодного повітря, поки займається дегустацією своєї скромної страви. А перед тим як закрити, глянула на небо. Сонце все таке ж яскраве, ні одної хмаринки.

 Повернувшись у крісло біля каміну, вона знов взялася за книжку. Через деякий час з незвички у неї почали боліти очі, тому відклала книгу разом з окулярами, та прикрила їх, спершись головою на спинку крісла.

 Але цей відпочинок для очей знов обернувся сном. Марлену через декілька годин збудив гуркіт блискавки. Вона вскочила на ноги, побачила у вікні як дерева згинаються від сили вітру, дощ б'є по вікнах, а небо затягнулося чорними хмарами. Небо світиться від блискавок в ньому.

 Дівчина видихнула, пішла до каміну. Намагалась згадати як тато розпалював дрова в ньому. Як-небудь це зробила, кімната починає заповнюватися теплом. Вона дивиться у вікно, спостерігаючи за хаосом на небі. 

 Раптом бачить білу смугу, що промайнула через пів неба униз та заховалась за рамки вікна. 

-Це зірка впала?-питає сама себе, намагаючись спіймати поглядом явище ще.

 Але щось з гуркітом падає на дах, перекочується униз по черепицях і падає у сад. Марлена злякано обертається у бік цього звуку, хапає у руку кочергу та виходе у сад.

 Вона обережно йде по саду в пошуках впавшої начебто зірки, але замість неї в кустах вона бачить людину...Хоча ні, не зовсім людину-янгола. Він був кремезним, з його спини стирчать білі крила, в яких не вистачало пір'я та заплямовані кров'ю. Його напівголе тіло, що прикрите білою тканиною, було усе в ранах та крові.

 Він лежить не рухаючись у кущах. Морі обережно підходить, щоб взнати чи взагалі він живий, не знаючи що й робити. Коли побачила, що він тяжко дихає, зітхнула. Вона була в паніці, ніяк не очікувала такої зірки з неба.

  Дівчина дістає телефон аби подзвонити у швидку, але зупиняється. Розуміє, що це не краща ідея, тому шукає номер Корті-перший, хто прийшов їй у голову. Але теж не дзвонить. Це здається якимось божевіллям, не знає, що робити взагалі...

 Марлена ховає телефон у кишеню штанів, викидає кочергу на землю, а сама схиляється над янголом, що знепритомнів. Вона повертає його обличчям до себе, видихає кисень з легень. На вигляд він був підлітком, ще дитиною, з гарною смаглявою шкірою та довгими віями. А волосся було темним та скуйовджене з кучерями. 

  Вона бере його під руки й обережно тягне у дім в тепло, ледве поклала на ліжко, а сама біжить шукати аптечку. Морі пробігається по шафах і врешті-решт знаходе аптечку, біжить у кімнату до пораненого.

 Марлена відкриває стару коробку з ліками, знаходе марлю, вату та антисептичний засіб. Її руки трохи тремтять, коли вона торкається до його тіла. На грудях, плечах та шиї багато подряпин, синців та неглибокі порізи.

 Та обережно починає ватою з антисептичним засобом протирати шкіру від крові, янгол одразу ж застогнав та скривився від болю. Закінчивши з грудниною, вона бере його праве плече, аби роздивитися його. Від торкання до великого синця, той одразу відкрив очі та схопив своєю великою рукою її за зап'ястя руки.

-Не смій чіпати мене!-прохрипів янгол, дивлячись з люттю в шоколадних очах. Марлена лише злякано дивиться на нього, мовчить. Раптом його хватка на зап'ястку стає слабшою, а після рука падає тяжко знов на ліжко, а очі закрились. Він знов знепритомнів.

 Їй знадобилось пару хвилин аби прийти у себе. Вона одразу ж продовжує обробляти рани на руках та ногах. А після намагалась обережно перевернути на спину, не зламавши йому білі у крові крила. 

 Коли Марлена глянула на його спину, то їй аж повітря забракло від шоку. На спині було значно гірше, ніж спереду. На шкірі було безліч кривавих порізів,  наче від батога. У місці злиття крил зі шкірою спини були глибокі вже порізи, кров вже застигла, заляпавши біляві пір'я. У неї було відчуття, наче йому хотіли відрізати крила мов курці.

-Що з тобою, в біса, творили?-бурмоче вона, починаючи обробляти рани, де були глибокі порізи, вона перемотує марлею, аби бруд та інфекція знов не потрапили туди. Вона чує, як янгол тихо стогне від болі, але не може нічого з цим зробити.