Глава п'ятнадцята. Нова зустріч.

    Сьогодні Гордон все ж відправився до того свого друга. А я ж вирішила просто посидіти вдома. Все ж, Гордон не казав щось робити, а без нього тут, у його світі я не наважусь робити щось без нього робити. Дуже ризиковано.

     Коли Гордон повернеться, я ще точно не знала. Але схоже, що ще не скоро. Тому я вирішила спробувати себе якось трохи розважити.

     Походила, трохи роздивилась його дім. Потім трохи почитала, взявши одну з книг, які знаходились на полиці в нашій спільній кімнаті. Мені пощастило знайти якесь фентезі з першого разу, бо схоже, тут багато книг, які так просто не почитаєш, щоб нудьгу трохи розвіяти.

     Читала доволі довго. Може, роман затягнув, а може я просто не помітила, як швидко пройшов час.

     На вулиці почало потихеньку темніти, але люди все ще ходили по вулицях. Було таке відчуття, наче тут ніколи не лягають спати, і постійно хтось активний. Типу, одні сплять, інші активнічають, і навпаки.

      Гордона до сих пір не було. Я, прочитавши ту книгу і перебравши усі варіанти, чим можна зайнятися, вирішила трохи поспати, або ж, якщо не вийде, просто полежати й помріяти то про одне, то про інше.

     Поклала книгу на місце. Перед тим, як лягти, пішла попити трохи води. Але прийшовши на кухню, різко зупинилась. Мабуть, якби я була звіром, загарчала б прямо зараз на того, хто так спокійно сидів на нашій кухні, наче був тут повноцінним господарем.

    Три його ока якийсь час дивились у вікно, наче він не почув мене, хоча я була певна, що усе навпаки. Подивився на мене, обдарувавши спокійним, холодним поглядом, наче сподівався заморозити таким чином на якийсь час, і трохи звузив очі.

    Але зараз мені здавалось, що бинтів на його обличчі стало менше, ніж при нашій першій зустрічі. Згадала, як у «головного» культиста теж були бинти на обличчі. Схоже, ці двоє пов'язані.

     Сподіваються, що зможуть обманути і тих, і тих? Або ж думають, що таким чином зможуть знаходитись і там, і тут? Тоді це погано. Якщо їх стане двоє, це ж ще важче.

    Що ж, зараз добре принаймні, що поряд є собаки, які стали поряд зі мною, а «друга» Іскрафлірта не було поряд. Вже хоч трохи, але краще.

— Ну і що тобі треба тут? - Запитую, а сама подумки додаю - і як ти сюди потрапив, знаючи, що за тобою і твоїми посіпаками полює явно більше тисячі людей?

    Той трохи посміхнувся, оголивши трохи криві, але доволі гострі зуби. Пару секунд знову дивився у вікно - схоже, все ж краплина страху, що його можуть упіймати на гарячому була, - і встав. Але не підійшов до мене, лиш обернувся спиною, тепер повністю повертаючись до вікна.

    Чекає на когось? 

    Про всяк випадок дістаю ніж. І тепер я стаю перед вибором - спробувати напасти, чи дочекатись, доки він нарешті почне говорити. Якщо, звісно, він збирався говорити зараз зі мною...

    Якщо чесно, зараз був доволі складний вибір. Я не знала, які можуть бути наслідки.

     Якщо я нападу, все ж ризикнувши, він точно дасть відсіч. І невідомо, що з цього ще може вийти. Він сильніший за мене, і точно піддаватись не буде. Якщо не нападу, він точно дочекається когось свого. Не марно ж він зараз у вікна стоїть. Тим паче так відкрито, наче граючись зі мною...

    Доки я думала, намагаючись вибрати більш підходящий варіант або придумати щось нове, що можна було б вдіяти зараз, погляд ковзав по Іскрафлірту. І тільки зараз я побачила, що тепер і його рука була вкрита бинтом.

    Це явно не просто рана. Звичайні невеликі рани бинтами не покривають. Намагаюсь роздивитись руку краще.

     У нього не було двох пальців. Їх наче у битві вирвали, а Іскрафлірт, щоб не гаяти часу й прибути сюди якомога швидше, просто замотав цю частину бинтами, щоб скрити свою проблему.

— У тебе три спроби, щоб вгадати, хто відтяпав мені одразу два пальці. - Мовив Іскрафлірт різко, і я легенько здригнулась.

    Він наче не озирався, але все ж побачив те, що я зараз роздивлялась його пальці. Може, техніка така є, що ти по бажанню бачиш те, що діється у тебе позаду, щоб якщо що, тримати усе під контролем?

— Я... - Почала було я, але затнулась.

     Хто міг відтяпати йому одразу два пальці? Це явно хтось не простий. Іскрафлірт не дав би слабким і шансу на те, щоб навіть підібратися до себе. Значить, це хтось сильний.

     Через те, що я поки що не знала майже нікого по силі, хто міг би бути доволі сильним, щоб зробити таке, я майже одразу подумала на Гордона. Тепер зрозуміло, чому його майже цілий день нема...

    Десь усередині почало розливатися занепокоєння. Що, якщо цей покидьок зробив щось з ним? Що, якщо Гордон зараз десь там, і йому дуже погано? 

    Я стисла трохи сильніше рукоять ножа. Рука наче сама двинулась на Іскрафлірта. Ніж пройшов крізь нього. Так, а ось тут я не зрозуміла ще більше. Це законно? Це взагалі можливо?...

     Іскрафлірт різко озирнувся до мене. Я не встигла відреагувати, як тепер він заніс наді мною мій же ніж. Спробувала відійти від нього, або вдарити по ногах, щоб якось відволікти й не дати себе вбити, але монстр різко однією рукою відкинувши геть одну з собак, яка кинулась на нього, кинув ніж. Той пролетів біля мого вуха з тихим свистом. Я завмерла, боячись якийсь час поворухнутися.

     Монстр, відбивши швидко напад собак, наче це для нього взагалі нічого не значило, пішов на мене. Я почала відходити від нього. У пам'яті спливло те, що десь зліва повинен бути вихід з кухні. Я не зможу впоратись з Іскрафліртом. Принаймні, сама. Тому треба спробувати втекти, якщо вдасться.

     Той різко в один крок підійшов до мене впритул. Тепер я відчувала запах. Він був схожий на ранній вітер, який, гонячи кудись хмари, затикав тобі ніс і рот, не даючи можливості нормально вдихнути.

    Я не могла нормально описати його запах. Його наче й не було, але все ж, його можна було відчути. Що ж, я гадала, що навіть в цьому все буде гірше.

    Він, взявши мене за шию, але не намагаючись задушити, прошипів прямо на вухо: