Глава чотирнадцята. Слабкість.

   Вчора - якраз тоді, коли дивні ліки знайшли, - Гордон запропонував мені вперше відправитись до свого світу. Помітивши, що мене починає все сильніше турбувати те, як відреагують на мою появу батьки, він вирішив зробили дві справи в одній - захистити на якийсь час мене від цих переживань аж до того моменту, доки не придумаю, що його робити, і звернеться до свого друга, який ніби міг підказати щось про ті ліки.

    Зрозуміла річ, я була не проти. Мені було цікаво нарешті побачити на власні очі, як виглядає той світ, де до цього жив міг не уявний друг. 

    Тут було усе чимось схоже на наш світ. Точніше, я спочатку не помічала ніяких різниць між першою реальністю та цією. Але по-перше, деякі вулиці тут були схожі на вулиці, які малюють у кіберпанку. Багато різних вивісок, технології, до яких не звикла я.

    Але сьогодні Гордон відчував себе дуже погано, тому похід до його друга відмінився на якийсь час. З самого ранку жалівся на те, що відчуває себе сильно втомленим і слабким, хоча такого не відчував навіть тоді, коли пахав майже тижнями, щоб заслужити непоганий статус у суспільстві. Одного разу його навіть легенько знудило.

    Може, з'їв щось не те. Та й перевтома теж почала давати про себе знати. Може, спочатку він і не відчував себе аж настільки погано, але все ж, інколи організм просто не витримує навантаження, і колись дає про це знати.

    Я намагалась допомагати йому чим тільки могла. Приносила інколи чай та їжу, чи якісь ліки, які він називав.

    Коли він знову заснув, я довго сиділа, слідкуючи за ним. Було цікаво більш детально розглядати його обличчя без маски, особливо коли він спав. До цього я якось не приділяла уваги його обличчю, але зараз, доки він не міг знову його скрити від мене, я нарешті дозволила собі це зробити.

    Гордон точно не виглядав, як ті гарні чоловіки й хлопці на якихось постерах чи обкладинках журналів - з ідеальною зачіскою, таким же ідеальним тілом, яке точно не пропускало в свій час спортзал. Може навіть з парою татуювань, якщо, звісно, вони там підходили, додаючи звабливості якомусь і без того красеню.

    Але ні, повнністю потворним він не був. Принаймні, для мене.

    Навіть не дивлячись на відсутню щоку, яка оголила майже всі зуби, він був у якомусь сенсі до сих пір привабливим. Не дивлячись на його рідке світле волосся, за яким він не мав часу наглядати, воно, на диво нагадувало на дотик щось схоже на погладжування кошеняти. Ще маленького такого, від материної груди не відлипшого.

    Так, скажу, як є. Хотілось трохи помацати Гордона, доки він спав. Навіть не дивлячись на те, що ми майже пів року ось так разом шарахаємось, я навіть нормально не розглядала його, що вже казати про те, щоб хоч десь торкнутися чоловіка. Було соромно просто ось так прийти до нього і заявити, що раз він не те, що я планувала, то мені помацати його можна. Хоча б обличчя...

    Тобто, він інколи торкався мене. То за руку схопить, то навіть до себе притисне, щоб від небезпеки уберегти. Але я майже ніколи не наважувалась обіймати його. Сама розумію - він може що сих пір мені до кінця не вірити. Тоді він до того ж робив усе це лиш для того, щоб надати мені хоч якусь небезпеку, а не просто тому, що йому так закортіло.

    Та й дивно це буде виглядати. Я що, облич ніколи не бачила?

    Але, згадка про те, як колись він сам обійняв мене, коли ми ще лежали в лікарні, сама залазила мені до голови, підштовхуючи до того, щоб обережно торкнутись спочатку уцілівшої щоки, потім волосся.

    Я сіла трохи ближче. Коли я побачила, як Гордон повільно відкрив очі, було вже пізно щось робити і якось виправдовуватись про те, чому я зараз слідкувала за ним так уважно, а одна з моїх рук обережно лежала на його цілій щоці.

    Спочатку нічого майже не відбувалось. Гордон повільно приходив до тями після тривалого сну. Але через декілька секунд його шкіра покрилася так званою «гусячею шкірою». Він обережно поклав свою руку на мою, коли я вже хотіла було прибрати її, що зупинило мене. Трохи здивувалась.

    Чого це він? Може, ще не до кінця прокинувся? Але ні. Все ж, він прокинувся до кінця. Принаймні, десь на вісімдесят відсотків...

     Він обережно потягнув мене до себе, тримаючи м'яко вже за обидві мої руки. Спочатку, я не розуміла, що він від мене хоче, але коли я лягла поряд з ним, зрозуміла, що йому просто хотілось, щоб хтось, кому він досить непогано довіряв, був поряд ось так, як зараз була поряд я.

    Обережно обіймаю його. Гордон притискає мене до себе, теж обіймає, і його ніс втикається в мою шию. Чорт... Шия завжди була моїм слабким місцем. А чоловік зараз наче вирішив трохи познущатись наді мною.

     Не хочу його відштовхувати, але щось з цим треба робити.

     Намагаюсь не думати про те, що зараз на м'якій шкірі щось відчуваю. Це дається важко, але все ж, я себе контролюю. Так, Ліза, вдих, видих. Уявляй, наче поряд з тобою лежить багато милих котиків. Зараз один ось так лежить, «опираючись» на твою шию, і гріє тебе, при цьому мило муркочучи.

    Це наче спрацювало. У голові нарешті перестали плутатися думки, і я змогла спокійно зітхнути.

    Коли Гордон на декілька секунд «прибирає» голову, на секунду думаю, що все добре. Але коли чоловік втикається носом тепер у волосся, вдихає мій запах, декілька секунд наче насолоджується їм, а потім обережно, ледь-ледь цілує мене, я здригаюсь.

    Дивлюсь на чоловіка, чуючи велике здивування і навіть легке обурення. Але, схоже, Гордон вже заснув. Ну й спи. Теж мені...

    Але, може, мені у якомусь сенсі навіть сподобався цей короткий і легкий поцілунок, який і п'яти секунд не продовжився. Ще довго я лежала у обіймах Гордона, відчуваючи, як мої щоки легенько «горять» від нещодавніх спогадів.

..

..

..

..

..

— Слухай, я хотів вибачитися... - Мовив Гордон наступного вечора, коли йому стало трохи легше, і він почав потихеньку пожвавішав.