Глава дев'ята. Компанія.

    Тренування почалося доволі непогано. Спочатку Гордон поясняв деякі речі - наприклад те, що робити, якщо його поряд не буде, але у мене буде відчуття, наче поряд зі мною буде хтось зі зрадників чи як себе захистити від істот, які можуть вирватися завдяки Іскрафлірту. Потім чоловік пояснив, що взагалі у світі є шість реальностей.

    Перша - це людська реальність. Тут особливо нічого пояснювати. Але цікаво те, що до нас все ж інколи можуть прориватися якісь дивні істоти.

    Друга - це світ, який колись створили декілька людей в пошуках кращого життя і куди потім засунули багатьох монстрів, яких я бачила підчас коми і яких колись дуже давно бачили інші, і вирішили зробити все, щоб захистити свої домівки.

    Третя реальність схожа на картину Ван Гога. Усе повільно пливе, але чомусь коли дивишся на щось, здається, що воно тебе доволі непогано заспокоює. Туди частіше за все прилітають більш мирні істоти, які не хочуть тебе вбити і які вже доволі старі, щоб там сховати свої кістки. Гордон пояснив, що подібні істоти вважають, що якщо знайдуть їх кістки, завдяки ним можна буде  дізнатися усю інформацію, яку знали до цього ті створіння, ось тому вони перед смертю «ховаються» саме там.

    Четверта реальність - світ Гордона. Сам Гордон особливо не розповідав мені більше про свій світ, але мені вистачало й тієї інформації, яку розповів мені чоловік до цього.

     П'ята реальність доволі дивна. Гордон казав, що вона ніби може бути безкінечною, бо ніхто так і не знайшов місце, на чому б вона могла «обриватися». Тим паче поговорювали, що саме там народився колись Іскрафлірт, через що став таким же дивним, як і його місце народження. Про п'яту реальність мало що відомо. Усі кажуть, що туди краще не заходити, а ось чому - хто його знає.

     І шоста реальність - те місце, звідки йдуть усі легенди про різних монстрів, демонів і так далі. При тому саме звідти вони інколи й потрапляють до нашого світу.

— У мене є теорія, що можливо саме у п'ятій реальності знаходиться силова точка Іскрафлірта. - Мовив Гордон, коли з теорією на сьогодні було закінчено. - Але перед тим, як ми підемо туди, мені хочеться прийти в одне дуже цікаве місце, перевірити ще й його. Просто мій друг дав ще пару зачіпок ще й про те місце.

     Я кивнула головою. Все це стає все більш цікавим, хоч і небезпечним. На секунду я відвела погляд від чоловіка, задумавшись.

     Значить, Іскрафлірт був з народження дивним, так? Але ж, усі дивні люди, яких я знала чи про яких чула, зазвичай не намагались вискубувати пір'я з птахів. Це скоріше вже садизм, який людина поки що боїться виштовхнути на іншу людину.

    Чи міг Іскрафлірт бути хворим? Може, роздвоєння особистостей, чи шизофренія. Але ні. Монстрів не можна виправдовувати навіть не дивлячись на те, що вони можуть бути чимось хворі. 

     Все ж, Іскрафлірт не схожий на людину, яка не розуміє того, що робить. Значить він і не хворий, і може в принципі відповідати за свої дії. Тому виправдань ніяких не повинно бути.

..

..

..

..

..

    Будівля зустріла нас не дуже охоче. Усе довкола було старе, у деяких місцях зламане, наче це було не місце, де виробляли колись м'ясо, вирощуючи тварин, а це була сама що не на є справжня дурка, де психи усіляко намагались вибратися звідси й зламали більшу частину будівлі.

    Чомусь ці здогадки - та й зламана будівля, - нагадали мені гру «Outlast»*. Тільки психів ніде не було. Сподіваюсь, їх тут і не буде, бо не дуже хочеться бігати від великого здорованя, доки Гордона не буде і ховатись від діда-збочинця з великими ножицями.

    Ми повільно йшли вперед. Інколи озирались по сторонах, щоб на нас не напали з якогось укриття, та й щось цікаве щоб не пропустити.

    Спочатку мало що було зламано. Лиш деякі речі. Але коли ми йшли вже далі й далі, усе було все гіршим і гіршим.

— Цікаво, що тут взагалі відбулось? - Тихо запитала я, йдучи далі поряд з Гордоном і намагаючись не відставати від нього.

— Тут могло статися будь що. - Так само тихо відповів чоловік, не дивлячись на мене. Його погляд блукав то тут, то там. - Тому поняття не маю, що тут могло відбуватися.

— Куди підемо в першу чергу? - Запитую знову через декілька секунд. - Тут просто кімнат так дофіга, що у мене аж очі розбігаються...

— Давай зайдемо для початку туди. - Гордон зайшов у першу кімнату. Я пішла за ним.

    Кімната була доволі великою, але в ній нічого особливого чи цікавого не було. Через це ми швидко вийшли з неї, щоб особливо не затримуватися тут.

     Ось так ми ходили, обшукуючи кімнату за кімнатою десь пів години, але це давало мало результату. Точніше, його тут взагалі не було.

    Коли залишилась лиш одна кімната, Гордон декілька секунд вирішував, чи варто дійсно туди заходити. Але коли ми все ж вирішили туди зайти, не пошкодували, хоч і виглядало усе не дуже приємно.

    На стіні перед нами висіло багато великих і не дуже моніторів. Деякі з них ще були увімкнені, що було досить дивним. 

     Перед столом на стільці з широкою спинкою сиділа вже судячи з усього мертва людина. Голова її була відкинута назад, через що ми могли побачити, що на її голові й половині обличчя була дивна маска. І перше, що я роздивилась на цій масці, так це те, що вона мала три ока, які по формі розташування нагадували трикутник.

    Без слів ми з Гордоном зрозуміли, для кого вона могла бути створена як пастка, яка схоже, може в комп'ютери перенести якусь інформацію про людину. Але чому в пастку потрапив саме цей чоловік?

    У мене була одна здогадка на рахунок цього, але нажаль я не могла перевірити її правдивість. 

   Цей чоловік точно пов'язан з цим місцем. Можливо колись працював тут. І можливо, ця компанія знала Іскрафлірта, тому й приготувала для нього цю пастку, сподіваючись, що вони зможуть його зупинити. Але щось пішло не так, і на місце поганця потрапила невинна людина. Але чому він прийшов сюди, та вирішив натягти цю маску, теорій стало ще менше.