Глава третя. Зникнення.

     Сьогодні на диво по небу пливли більш чорні й густі хмари. Гордон сказав, що це нормально і щоб я особливо не лякалась після того, як увесь час до цього були сірі хмари. 

— Таке буває. Особливо після того, що ти відчувала, це нормально. - Пояснював чоловік мені. - Так що не хвилюйся.

     Тоді я вперше дізналась, що якимось чином пов'язана з цим світом. Гордон не пояснював, чому саме таке відбувається, але все ж пояснив деякі «особливості» цього зв'язку.

     По-перше, якщо емоції хороші - часто сірі хмари на небі, інколи - але не дуже часто, - буває сонце. Якщо ж погані чи сумні - погода, зрозуміла річ, стає поганою. Гордон також сказав, що якщо я буду відчувати страх, тут можуть з'явитися вони - створіння, які можуть «збігтися» сюди, відчуваючи мій страх, щоб спробувати не дати вийти з цього світу.

    По-друге, цей світ пов'язан з моєю пам'яттю, через що якраз виникло те, що мені було самим дорогим - мій город. При цьому все тут «завмерло» так, як було в мій найкращий день. Гордон сказав, що мені ще пощастило, що цей світ вирішив за основу взяти саме найкращий день з моєї пам'яті, бо якби взяв найгірший - було б гірше.

     Я розумію його. Мені б не хотілося проживати раз у раз щось погане, а для чоловіка це було б ще однією перешкодою.

     Ну а по-третє, в якомусь сенсі саме я можу керувати цим світом. Звісно, багато чого через те, що майже нема нормального досвіду, ще мало що можу зробити. Але саме найкраще, що я тут можу зі слів Гордона якщо навчусь це робити, це змінювати місце, де ми зараз. Ось так взяти, уявити якесь інше місце - при чому не важливо, щоб це місце існувало насправді, - «звернутись» до світу, і через декілька секунд ми вже в зовсім іншому місці.

    Але змінювати нічого я не хотіла. Мені було добре в цьому світі, який був зараз. 

     Гордон трохи здивувався цьому, але нічого не сказав. 

     Я подивилась у вікно.

      Пройшло вже три дні з того моменту, як ми вперше гуляли разом - при цьому Гордон якраз запропонував сам мені це зробити. Ми розмовляли майже постійно, і чоловік трохи розповів мені про те місце, звідки він, вирішивши трохи довіритися мені в цьому.

— У нашому світі майже усе зовсім інше, ніж у вас. - Мовив він, і на секунду задумався.

— Це зрозуміло. - Відповідаю, відводячи від нього на пару секунд погляд. - У нас зовсім різні світи, тому багато що, якщо взагалі не все різне. А що у вас так прям сильно відрізняється від нашого світу?

— Правління. У нас лиш одна велику країна, якою керують король і королева. Це щось по типу ваших історій про стародавні часи. Тільки нема лицарів. Є король з королевою, після них іде радник, після головний військовий, після нього самі військові, ну а на самому кінці звичайні люди. 

— Якщо людям пощастить, король буде хорошим і матиме розум, то вони страждати не будуть, бо як ти сказав, вони знаходяться на самому кінці.

— Ну, їм насправді дуже пощастило, бо зараз править доволі розумний король, який так просто не змусить своїх людей страждати. Я пам'ятаю, коли малим був, правив тиран. Але його звергли доволі швидко, кажучи, що він не гідний. У нас в країні нема корупції, тому тих, хто «зажрався», швидко женуть геть, як тільки бачать подібну людину.

     Щось у них дуже все непогано йде не дивлячись на зрадників... Але мені подобається те, що хоча б у них відбувається усе так, що якщо вони бачать проблему, намагаються вирішити її одразу, а не виділяють гроші й забивають на це, а потім кажуть, що ніби намагаються щось змінити й допомагають грошами.

— А що у вас з технікою? Бо я бачила, ти доволі непогано пораєшся з нашою.

    Я хотіла задати це питання вже давно, але не наважувалась. Та й ситуації постійно не ті були. Бо після його розповіді про те, що у них є король і королева у мене чомусь склалось відчуття, наче вони живуть по більшій частині як люди в середньовіччі.

— Доволі непогано. У нашому світі техніка на вищому рівні, й навіть переплюнула вашу. Я не буду особливо вдаватися у подробиці, що саме там є, бо це доволі довго пояснювати. Коли буде час, можливо я тобі про щось розповім. А зараз давай вже вертатися. У мене ще пара справ є.

   Мені подобалось те, що чоловік поступово починає все більше й більше відкриватися й довіряти мені. А я, схоже, йому. Все ж, він вже багато разів мене рятував, як міг. Я встигла вже трохи звикнути до чоловіка навіть не дивлячись на те, що інколи його манера спілкування була трошки дивною. Але усе списувалось на те, що він просто був не з цього світу, і ще не до кінця зміг адаптуватися до всього цього.

    І ось зараз, озирнувшись на чоловіка, я побачила, що в кімнаті його нема. Спочатку не хвилювалась, бо він часто тут зникав без попередження, йдучи на вулицю або сідячи і іншій кімнаті, але коли Гордона не було вже більше п'яти годин, я почала хвилюватися.

    Зазвичай, коли чоловік збирався покидати мене більше, ніж на три-чотири години, він залишав записку про те, що з ним усе добре і він спробує повернутися якомога швидше. Але сьогодні такого не було.

    Пройшла ще одна година. Потім ще. А Гордона все не було.

     Чому він зник? Куди він пішов і для чого? Чи покинув мене? Може, з ним щось сталося? Як шкода, що я ніяк не можу йому допомогти... А що, якщо він вирішив мене вбити, доки я не бачу? Що, якщо Гордон вже дійсно вирішив знайти собі іншого носія?

    Коли за відчуттями вже настала ніч, я лягла на кровать не перевдягаючись і при цьому все ще хвилюючись. З ним точно щось сталося, раз він навіть записки залишок 

     Але як йому допомогти? Він просив не допомагати йому і взагалі намагатись не встрявати у його справи, та і я сама розумію, чому - щоб усе не стало ще гірше. Але якщо з ним дійсно щось сталося, доки я лежу тут, нічого не роблячи, я буду звинувачувати себе в цьому все своє життя.

    Бо Гордон обрав саме мене, а не когось іншого. Значить, кому окрім мене його спасати? Все ж гадаю, що я впораюсь хоч з чимось.