4

А тато з мамою тим часом про щось говорили. Далі тато сів на велосипед та поїхав. Хлопець бачив це з вікна і був у розпачі. Ніхто не прийшов, ще й тато поїхав... Бодя зрозумів, що помилився, коли обрав подарунки замість друзів, і дуже про це шкодував. Теплі сльози крапали на килим. Хлопець не знав скільки минуло часу, але невдовзі він почув на подвір’ї знайомі голоси друзів. Визирнувши у вікно, Богдан побачив Олю, Іванка та Дениса, які прямували до альтанки. «Звітки вони взялися?» – здивувався іменинник. Малий, забувши про образу, побіг на вулицю де відразу був захоплений в обійми своїх друзів. Невдовзі повернувся тато.

– Дякую, що ти їх привів, – сказав тихенько Богдан татові, – але у них немає для мене подарунків, – сумно підмітив хлопець.

– Коли поруч найкращі друзі, то подарунки не дуже потрібні, та й запросили їх запізно, тому діти не встигли приготуватися до свята. – Тато обійняв сина і запросив усіх до столу.

Діти їли, бігали, грали ігри і весело сміялися. Богдан забув за подарунки і почувався щасливим. Батьки це бачили і раділи, що свято вдалося. Після того, як з’їдено було торт, друзі пішли додому, а іменинник допомагав батькам носити посуд в будинок. За роботою Бодя признався батькам, що з цими усіма дітьми йому набагато цікавіше, ніж самому з подарунками.

Заснув Богдан задоволений та щасливий.

А на другий день зранку хлопець побачив, що на порозі стояла велика коробка, у якій був маленький сюрприз від кожного його друга, які були вчора на святі, і вітальна листівка. Літак з лего від Олі – Богдан його пам’ятав – вона його дуже берегла і любила. Дерев’яний меч Іванка, який йому колись вирізав дідусь, і поліцейська шапка Дениса, яку хлопцю купили минулого літа. Богдан ніяк не міг зрозуміти, як друзі могли віддати йому свої цінні іграшки. Хлопець пригадав, що взагалі їх не запрошував, і йому раптом стало соромно і незручно. Богданові щоки і вуха почервоніли і він не знав, як побороти почуття, які він відчуввав десь всередині.

Поснідавши, хлопець пішов у садочок. А там вже з нетерпінням чекали на нього друзі. Їм було цікаво, чи сподобались Богдану їхні подарунки.

– Дякую Олю, Іванку і Дениско за іграшки, вони мені дуже сподобалися, але мені самому буде сумно ними гратися, тому давайте разом. – Та дістав з рюкзака лего, меч, поліцейську шапку та свою улюблену машинку.

Так Богдан зрозумів, що друзі набагато дорожчі за подарунки.