3

День за днем Богдан чекав неділі. В садочок не хотілося ходити, бо якось йому було незручно, що своїх найкращих друзів він не запросив... Але тато кожного ранку заводив його у групу. Були і дощ, і сонечко. Нарешті настала субота.

– Богдане, сьогодні допоможеш мені з прибиранням, щоб я встигла підготувати все до завтрішнього свята. Тато покаже тобі як користуватися пилососом.

– Добре, – хлопцеві не дуже хотілося прибирати, адже він планував подивитися мультики, але якщо мама просить, то треба допомогти, так завжди каже тато.

Витирати пил і пилососити виявилося навіть весело. Кіт так злякався шуму, що вистрибнув з переляку на шафу. Мама тим часом вже допікала коржі для святкового торту, і тут почалася найулюбленіша частина.

– Богдане, бери ложку, будемо змазувати кремом коржі.

Коли все було вже готове, хлопець мав серйозне завдання – облизати ложку і мисочку з-під крему. Це було не кожному під силу, але він упорався. Набравшись сил, Бодя допоміг ще татові надути кульки і прикрасити будинок та альтанку.

Ввечері сьорбали чай, сміялися з полохливого кота і планували завтрашнє свято.

Ох і важко було сьогодні мамі вкласти Богдана спати! І коли вже нарешті хлопець почистив зуби, одягнув піжаму і шмигнув під ковдру, то відчув, як сильно стомився. Повіки самі заплющилися і Бодя пірнув у м’який кольоровий сон, пересипаний веселощами та пригодами.

Ранок після сніданку почався з різних приготувань.

– Хлопці, застеліть скатертину в альтанці і занесіть посуд.

Бодя викладав красиво серветки і приглядав, щоб сусідські коти не бігали по тарілках з печивом.

Нарешті настала перша година. Мама підносила все нові і нові страви, а хлопець виглядав гостей. Він був упевнений, що от-от з-за рогу виїде дорогий джип Марка. І відразу за ним припаркується Лєрина мама і звідти вийде модно одягнена, хоч і трохи хвалькувата дівчинка. І нарешті хлопець отримає гарні подарунки, які не могли собі дозволити його батьки і друзі. «Може вони куплять мені вертоліт на пульті чи п’ятиповерховий трек для моїх машин?». Хлопець замружив очі...

– Бодя, а де ж твої друзі? – почала турбуватися мама, коли годинник показав другу годину. – Невже так запізнюються?

Хлопець опустив голову, щоб мама не бачила його очей, і сказав:

– Мам, я не запросив Олю, Іванка і Дениса...

– Не запросив? А чому? Хто ж тоді прийде? – здивувалася і засмутилася мама.

– Марко, Лєра і їхні друзі, – невпевнено відказав іменнник.

– Але я ніколи не бачив тебе з цими дітками, – втрутився тато.

Богдан опустив голову ще нижче і сказав:

– У Олі немає батьків і живуть вони бідно. У Іванка теж тільки мама, яка йому ще досі футбольного м’яча не купила, якого він так хотів... От я й подумав, що якщо запрошу Марка, у якого така гарна машина, і Лєру з друзями, то отримаю дорогі подарунки на день народження. Я їм ще сказав, щоб не забули про подарунок... – останні слова хлопець вимовив ледь чутно.

– Кепсько якось вийшло, – сказала мама. – Але в тому є і моя провина. Я мала розказати, як правильно запрошувати гостей, і про те, що подарунків не слід очікувати, а тим більше випрошувати. Людина, якій ти не байдужий, сама з радістю захоче зробити тобі приємно.

За розмовою пройшла ще година, і коли стрілка пересунула за третю, усі зрозуміли – ніхто не прийде.

– Неправильний день народження! – закричав Бодя зі сльозами на очах і побіг до будинку.