2

Бодя любить садочок. Там весело і є з ким побавитись. Коли усі діти вийшли на прогулянку, хлопець дістав з кишені невеличкі прямокутні листівки і хотів уже роздати друзям, а потім задумався. «А якщо я роздам запрошення не своїм друзям, а іншим дітям? Тим, у яких завжди такі класні іграшки? Тоді вони точно зможуть купити мені класний подарунок. Бо у Іванка тільки мама і іграшок не багато. В Олі взагалі батьків немає, тільки бабуся, її точно не варто запрошувати. Зате у Марка дуже класна машина, джип, його треба запросити. А в Лєри завжди інший одяг і нові ляльки».

– Що ти тут стоїш, не йдеш до нас будувати вежу? – підбіг непомітно Іванко.

– Та, зараз, скоро прийду, – відказав Бодя ховаючи руку з листівками за спину.

Дочекавшись, доки друг повернеться до пісочниці, хлопець пішов до іншої групи дітей. Вони жваво про щось говорили. Богдан підійшов ближче і став поряд.

– Чого тобі? Йди бабрайся в піску, як інші діти, не заважай. У нас тут своя гра.

– Я... Ет... Ну, хочу запросити вас на день народження, – Бодя простягнув руку з кольоровими листівками і діти їх розібрали. – Має бути класно, тільки про подарунки не забудьте, – додав і побіг добудовувати вежу.

Весняне сонечко висушувало вологий пісок. Але ще можна було будувати. Оля копала лопаткою рів навколо вежі. Дівчинка так старалася, що аж стала на коліна. Дві тонкі косички стирчали з-під сірої шапки, вони були зовсім білі. Дівчинка подивилася на Бодю своїми блакитними очима і спитала:

– А чому ти до нас відразу не прийшов? Ми ж домовились ще за сніданком, що будуватимемо вежу.

– Та так... – не знав, що сказати друзям і відвернувся. Йому здалося, що всі здогадуються про його день народження і те, що він їх не запросив. Але ж листівки скінчилися, а мама сказала: скільки листівок, стільки й гостей.

Вихователька покликала дітей у групу і все обійшлося. Після обіду старша група «Калинка»  повкладалася спати, тільки Ясю забрали раніше, бо вона ходить на танці.

Богдан не міг заснути – сонце світило на край його ліжка. Хлопець став показувати руками театр тіней на стіні, але це помітила няня і посварила його пальцем. Він накрився з головою і раптом опинився на святі. Грала музика, мама різала торт, а на столі лежала ціла гора подарунків. Діти грали в доганялки. Бодя підійшов до столу і став розпаковувати найбільший пакунок, як раптом почув:

– Ось він де, – поруч стояла вже одягнена Оля. – Ну ти й сонько.

Виявилося, що все наснилося, а діти вже давно пообідали, тільки Богданова порція стояла не зачеплена. Хлопець накрився з головою і заснув. Спав так міцно, що не чув, як прокинулися діти, одяглися і пішли на обід. Про нього забули...

– Ще такого у нас не було, щоб дитину в спальні загубили, – дивувалася вихователька.

Тато прийшов передостаннім. Затримався.

– Запросив друзів на своє свято?

– Ага.

– Добре. Молодець, що не забув, а то мама хвилювалася.