РОЗДІЛ 5

– Але ж я не прикликала… – пробелькотіла я. Та не достатньо впевнено.

А от спробуйте впертись на своєму, коли очі у вашого опонента заходять кров’ю, а обличчя вкривається чорними джгутами судин!

І ікла, гострі довгі ікла починають виглядати з рота. Небезпечна зброя!

Разом з Кадмом я як ніколи точно розуміла, що означає, коли хтось на тебе заточує зуб.

Але попаданки не про вампірячі зуби!

– І не треба на мене шкіритись. Не прикликала я, чуєте?

– Р-р-р!

– Ще й ричати, – додала я. – Навіть не знала, що упирі таке вміють. Це якась анатомічна особливість чи особисто ваша вада?

Пальці в нього скрючило, він їх розчепірив, наче конче кортіло вчепитись мені в шию. Я навіть прикрила її долонями, хоч стояла далеко, але від гріха, як-то кажуть, та й подалі.

– Нікому ще не вдавалось довести мене до сказу, – проштовхнув крізь зуби чоловік. – Нікому, доки ти не з’явилась, пошесть чужинська.

– Але ж мають і в мене бути якісь таланти, – розвела я руками.

– Р-р-р!

Що це виходить? Від одного маніяка дивом врятувалась, і одразу ж потрапила до лап іншого?

Ні, я в такі безглузді ігри долі точно не граю!

– Це ти стежнику можеш втирати, він хоч і обдарований нишпорити та відчувати магію, але дурень дурнем. А я тебе знаю.

– Знаєте? – пискнула я. От нахабство! – Ой, що це?

Я тицьнула за спину магістра, мала надію, що він відволічеться і надасть мені змогу втекти. Прийом дурний, наївний, але в фільмах завжди спрацьовувало. Тільки ми були не в фільми, тому мої старання виявилися марними.

Жан навіть не сіпнувся, продовжив буравити мене гнівним поглядом.

Бр-р!

Я здригнулася.

Не такій вже він і страшко насправді, навіть навпаки – красень. Але чомусь лякав мене набагато сильніше, ніж ті самі стежники чи гігантські павуки.

Магістр посунув на мене і…тоді я ризикнула.

Спробувала дістатись дверей, не штурмом та облогою, авжеж. У прямій сутичці упирю я не суперниця, надто різні фізичні можливості, треба було вмикати хитрість.

Але… нічого не вдалось.

В який би бік я не потиналась – Кадм мене випереджав, наче думки чув, або був майстерним стратегом. Або… я надто передбачуваною.

Тому мені нічого не залишилось, як… чкурнути обабіч і залізти під робочий стіл магістра.

– Вилазь звідти, – суворо наказав Кадм.

– Щоб ви мене зжерли? Ні, дякую.

Упир хмикнув.

– Я не їм маленьких дівчаток, хіба що можу понадкушувати. – Здавалось, градус його напруги суттєво знизився. Навіть веселощі в тоні голосу з’явились. – Вилазь, Дано.

Але нема дурних, я відмовлялась ризикувати.

– Мені і тут добре, – відмовилась я. – У вас тут затишно. Я вже пригрілась.

Ага, затишно, як же! Пилюка навкруги і навіть… чекайте, павутиння?

Йой.

Виявляється, не тільки викладач настоянок та ще нечепура.

Я скоцюбилась всім відомою, але таємничою літерою «зю» і тепер взагалі гадки не мала, чи зможу колись розігнутись.

– Ну, як знаєш. Не кажи, що я тебе не попереджав, ти сама обрала саме такий варіант.

Прозвучало з жорсткою засторогою, небезпечно і лякливо. Тому, коли упир засунув руку під стіл, а на кінчиках його пальців заблищали чари, авжеж, я не ловила гав. Добряче ляснула кровосісю по долоні. Так сильно, що магія розлетілась іскрами і впала на черевики Жана.

– Ш-ш-ш, – зашипів чоловік, відскочивши.

Ага! Отримав на горіхи? Буде знати, що попаданки теж щось можуть, хоч і чужими руками. Але то вже нікому не потрібні нюанси.

– Що за вперте дівчисько!

– Вперте і тупе, ту-пе, ваша правда, – брякнула я. – А ще зовсім не маю магічного потенціалу, тому і крижаним магом бути не можу. Ви самі так сказали, пригадуєте? Тож тепер не займайте!

Упир важко зітхнув.

В його стогоні так і чулось стражденне: «За які тяжкі гріхи мені такі невимовні страждання?», але бажання пожаліти страстотерпця в мене якось зовсім не виникало.

– Я збрехав, – зізнався магістр. – Для того, щоб тобі, недоумці білобровій, допомогти. Якщо ти ще й досі цього не зрозуміла – пояснюю.

Збрехав?!

– Насправжки? – вирвалось з мене щирим подивом.

– Справжніше не буває.

Та так майстерно це зробив, що не тільки стежник, але й я повірила!

– А зараз не брешете? – засумнівалась я.

– Що?

– Той, хто втрапив на криву стежку одного разу, вже навряд чи з неї зіскоче. Нема вам довіри, магістре.