РОЗДІЛ 4

Порушники спокою знайшлися в головному залі і це була… ректор.

– Такого ніколи не буде! – несамовито шипіла Майра Грронд на високих чоловіків в чорно-сірих дорожніх костюмах та плащах. Їхні обличчя ховали сріблясті маски.

Я ще ніколи не бачила ректора, зазвичай ввічливу, спокійну та усміхнену жінку, в такому кепському настрої. Вона не просто була роздратована, вона лютувала. Ледве блискавиці з очей не били.

Навкруги зібрались адепти та деякі викладачі – цікавість не тільки мене взяла.

Естер з Михасею також виявились тут.

– Що трапилося? – прошепотіла я дріаді на вухо.

– Нечуване, – видала Михася. Птаха сиділа у моєї одногрупниці на плечі.

– Жахливе, – знекровленими губами відповіла Естер.

Я зовсім розгубилась, не розуміючи що саме її  так сильно налякало, а також спантеличило мою компаньйонку. Натан, який встав за моєю спиною, також напружився. І хоч він не змінився в обличчі, але я відчувала, що від гарного настрою хлопця нічого не залишилось.

На якомусь інтуїтивному рівні відчувала, хоча навіть не встигла замислитись, звідки між нами встиг з’явитись подібний зв’язок.

– Пані Грронд, – звернувся найвищий гість з непроханої, як я зрозуміла, утаємниченої трійці. – Це не пропозиція, я просто розповів вам, що надалі буде тут відбуватись.

В нього був оксамитовий голос, а від погляду повністю чорних, без білків, очей, дрижаки брали. Але відьма трималась впевнено і вперто, на відміну від багатьох нажаханих студентів.

– Не буде, – підтисла губи ректор. – Не в моїй академії.

– Майра, не нервуй, – втрутився магістр. – Ти ж розумієш, що…

Щось мені підказувало, що саме він приклав руку до того, що тут зараз коїлося.

А що саме коїлося? Ще потрібно було зрозуміти.

– Не втручайся, Жане, – зупинила його відьма.

– Коли це академія стала вашою власністю, пані Грронд, а не Кассіорською? – відверто глузував з неї чоловік у масці. – Мені варто повідомити правителя про такі суттєві зміни?

– Вам варто забиратись геть від моїх учнів, – гнівно примружилась Майра. – Інакше…

– Інакше? – свідомо провокував він її.

«Пошкодуєте», – закінчила за відьму я. Погроза не прозвучала, але красномовно відчувалась напругою у повітрі.

Я нахмурилась.

– Для того, щоб перетнути кордон академії та перебувати на її території серед учнів і викладачів, у вас має бути спеціальний дозвіл, – блиснула очима жінка. Вона одна протистояла трьом кремезним чоловікам у масках і, здається, зовсім не відчувала страху перед ними. – Я вам його не давала, тож, повторюю ще раз, залиште території цього навчального закладу.

Запанувала тиша, щоправда вона не була довготривалою.

– Шкодую, але ми не можемо виконати ваше прохання, – відповів високий таємничий «блазень», як я зрозуміла, ватажок серед гостей. Інші лишень сканувати своїми моторошними поглядами натовп, наче щось вишукували, але в розмову не втручались. – В нас є дозвіл.

– Та невже? І від кого?

– Правителя.

Він продемонстрував золотий сувій, що витяг з кишені.

– Але… – знітилась Майра. Чоловікові вдалось її здивувати, навіть шокувати. – Ніхто з довідачів ніколи не був та не буде тут. Академія…

– Ви справді хочете з’ясовувати всі питання зараз і саме тут? Серед свідків? – здивувався ватажок.

Відьма гордо підняла підборіддя.

– Мені немає чого приховувати.

«На відміну від вас», – також не пролунало, але насправді читалось в її буремному погляді.

– Це вимушене нововведення, і ви це знаєте. Не заважайте нам, – попередив гість. – Якби не викид крижаної магії, причину якої ми мусимо якнайшвидше віднайти, відділ стежників не порушував би ваш спокій.

Ректор скривилась.

Естер кинула на мене сполоханий погляд. Я не знала, чого подруга так злякалась, але і собі не мала бажання брати участь у цих перевірках. Не до добра це все, не до добра…

– Крижана магія? – почало ширитись натовпом.

Відьма поглянула на упиря, той заперечно похитав головою, на що Майра невдоволено підтиснула губи.

– Поговоримо в моєму кабінеті, – металевим тоном з притиском видала ректор. – Ходіть за мною.

– Як скажете, пані Грронд, – хмикнув ватажок.

Відьма стиснула кулаки.

– Будь ласка, розходьтеся. У вас ще сьогодні заняття, немає чого тут стовбичити без діла, – махнула вона адептам та пішла геть. Довідачі попрямували за нею.

– Всі чули ректора? – нахмурив брови Кадм. – Чи мені потрібно особисто знайти для кожного з вас заняття?

Натовп почав рідшати, неохоче, але адепти почали розходитись хто куди. Було видно, що новина приголомшила всіх. Студенти продовжили жваво обговорювати подію між собою, від того у головному корпусі гуло, наче у вулику.