РОЗДІЛ 2

– Ну нарешті, – з полегшенням зітхнув Рей, тільки-но нас побачив. – Я вже думав, що ви вирішили відзначитися як єдині студенті, що були відраховані з початку навчального року. Горопашні рекордсмени!

Дракон скорчив таку мармизу, що страшно було дивитись.

– Іноді мені здається, що мені в компаньйони дістався капосний стариган, зудить як комар над вухом і вдень, і вночі, – закотив очі Натан. – Ні хвилини спокою немає від його моралей.

«Тобі хоча б не дісталась крилата нахаба, яка думає, що знає все краще за всіх, – одразу промайнуло в мене на думці. – Цікаво, куди полетіла Михася? Шукає як нам допомогти чи вже покинула академію і думати забула про бідось?»

– Якби ти не ризикував задарма своїм, а отже і моїм, добробутом, можливо, мені і зудіти не було б потреби, – відповів барс, роздратовано поплескуючи хвостом.

Натан пирхнув, не приховуючи власного скепсису стосовно пропозиції Рея.

– Тебе не спитав, що мені робити, – категорично сказав він і ніхто навіть не нажився сказати щось на супротив, даремно витрачати сили не хотілось.

– Все гаразд? – тихенько запитала мене Естер, поки двоє наших рятівників з халепи сперечались між собою.

Я лишень кивнула, не зосереджуючись на подробицях, а тільки щоб трохи заспокоїти дріаду. Ця пригода змусила її хвилюватись, он нормальний колір обличчя ще й досі не повернувся, та й в очах було видно страх.

Не буду брехати, мене саму ще й досі дрижаки брали, але розгадка таємниць принаджувала до себе сильніше, ніж затишне безпечне місце вдалині від виру подій.

Натан взявся за смолоскип, що був прикріплений до стіни, і вхід у потаємний хід зачинився.  Тихо, швидко, дієво. На тому місці, де знаходився вихід у бібліотеку, тепер була міцна стіна. Наче завжди там і стояла.

Дракон одразу запилив світляки, які занадились кружляти над нашими головами і освітлювати дорогу.

Секція бібліотеки із забороненою літературою залишилась позаду, а попереду…

– Куди це ми йдемо? – запитала я.

– У жіночий гуртожиток, – відповів хлопець. – Вам же туди треба, чи, можливо, ви, дівчата, ще з півсотні правил за сьогодні вирішили порушити?

І начебто він до нас двох звертався, але дивився тільки на мене.

Ми з дріадою перезирнулись, розуміючи одна одну без зайвих слів.

– Здається, я розумію чому тобі дістався саме такий компаньйон, – сказала Естер.

– Чому? – зацікавився Натан.

– Бо ви схожі, – знизала плечима дріада.

Дракон вдавився повітрям, а я і собі замислилась, що, можливо, даремно нарікаю на Михасю. Подібне тягнеться до подібного, чи не так?

– Чув? Ото запам’ятай і не займай мене більше, – гордовито видав Рей, задерши хвоста трубою. – А якщо пам’ять погана, то краще занотуй.

– Колись я вже давала йому таку пораду, – пирхнула я.

Натан лише очі закотив та ледве не став барсу не голову, так задивився на мене.

– Не пхайся, тут і так місця замало, – попередив Рей хлопця. – Не бачиш, що дехто попереду вже йде?

– Як з вами складно… – поскаржився дракон.

– Апчхи! – не стрималась я. Тут справді було тісно і доволі брудно.

Рей здригнувся.

– Цікаво, скільки небезпечних мікроорганізмів міститься у цій пилюці?

– Мені от зовсім не цікаво, – простягнула Естер, але підозріло примружилась на стіни, наче вони раптом могли вкусити.

– Перевіримо на тобі, а то зараза до зарази не прилипає, – розвів руками Натан.

– Завжди знав, що ти мене цінуєш, друже, але щоб на стільки… – образився Рей.

Які ці магтварини чутливі натури! Суцільний жах.

– Мене турбує інше, – привернула увагу хлопцю я. – Багато хто знає про ці потаємні ходи?

– Якби так, то тут і яблуку не було б куди впасти, – відповів Натан.

– А ти звідки знаєш?

– Я – майже випускник, крихітко, – пирхнув дракон до мене. – Авжеж, багато що знаю і вмію. Може випробуєш мене?

На останньому Натан стишив голос і так красномовно мені підморгнув, що в жар кинуло.

– Ти ба! Бреше і не стидається, – зиркнув на нас Рей. – Якби на першому курсі Натан випадково не впав би у колодязь біля занедбаного корпуса, ще й досі не дізнався би про потаємні ходи під академію. Знайшла кого слухати, теж мені знайко та вмійко. Ай!

Рей ледве без хвоста не залишився, коли Натан на нього наступив.

– Я вже говорив, що коли багато базікаєш, це не доводить до добра? – запитав хлопець.

– Ти колись мені його відірвеш! – зашипів барс. – А кіт без хвоста, як дракон без крил.

– Нічого, ти сильний – і з цим впораєшся, – Натан залишився глухим до чужих страхів. – Або  є ще варіант, не доводити мене до межі. Не випробовуй терпець, бо…

– Бо комусь це можна робити, ба ти навіть припрошуєш, а хтось розраховується власним здоров’ям за правду, – не змовчав Рей.