РОЗДІЛ 1

– Невже то все я? – моєму здивуванню не було меж.

Я витріщалась на зиму за вікном і не могла повірити у реальність того, що відбувалось. Ще вчора навкруги панувала осінь, а зараз вирувала хуртовина.

– Ніколи такого не бачила… – задумливо простягла Естер.

Вона то на шаленство стихії дивилась, то на мене глипала очима. По всьому, подруга розділяла мій шок. Але мені від того легше не було.

– Це ж скільки в тобі нерозтраченої сили, мала? – почулось від Михасі.

Компаньйонка здавалась незвично серйозною і таємничою. Краще би базікала, як завжди, а то зараз її поведінка тільки сильніше нервувати мене змушувала.

– Чи не ти казала, що це просто дурний збіг обставин? – вигнула брови я. – От і я волію думати так само.

– Навіть боги помиляються, визнаю – я далеко не богиня, тому…

Я ледь дар мови не втратила. Що то робиться, люди?! Михася готова визнати, що в чомусь помилилась? Я точно сплю!

– Не слова більше, – хрипко попрохала птаху я. – На сьогодні вистачить несподіванок.

– В нас завжди зима починалась різко і рано, але щоб так… – задумливо видала Естер, спостерігаючи як крижане мереживо продовжує повзти по склу, поки не вкрило його повністю. Більше нічого не було видно. – Щоб так, то ніколи.

– Можливо, обговоримо цю дивовижу дещо пізніше, а зараз спробуємо це якось виправити? – пискнула я.

– І як ти це виправиш? – махнула крилом Михася. – Як?

– Ну що там робили ваші ті Шаауші? – ледве не плакала я. Чомусь стало надто моторошно. Дивний стан мене охопив, і дрижаки брали. – Як ти така всезнайка, можливо, і це підкажеш?

– Шаауші – проклята раса, за неї тобі ніхто не розкаже, – сказала дріада.

– Просто чудово! – сплеснула руками я. – Тоді чого ви вирішили, що я саме така, як вони? І як, трясця вашій магії, я мушу це все виправляти?!

Варто було мені скрикнути, як снігові кульки звернули увагу на мене і знову замайоріли навкруги, стрибали, наче шалені. Я і гадки не мала звідки це лихо на мене взялось.

– На вашій, а твоїй магії, Дано, – нагадала мені Естер. – Мабуть, тебе щось спровокувало…

– Не мала баба клопоту, так купила порося!

– От рветься як на ґвалт, – пирхнула птаха. – Циц, тут треба подумати.

– Та невже? – захихотіла я. Але це був не справжній сміх, а той, що на межі істерики. Крижане царство в бібліотеці мене лякало. – Тобто до цього ти взагалі не думала?

– І з маком, і з таком, – не розгубилась моя компаньйонка, на що мені лишалось тільки очі послати під лоба аби красномовно показати своє ставлення до цього всього.

На більше я була зараз не здатна – настільки розгубилась.

– Замовкніть, – шикнула на нас Естер. – Чуєте?

Я ледве не проковтнула язика, навіть серце, здається, перестало битися – так прислухалася.

– Сюди хтось іде? – пискнула я, коли зрозуміла звідки чути звуки.

– Тікаймо, – сіпнулась дріада і ледь не впала – крига під ногами не спішила танути і була достобіса слизькою.

– Куди? – запитала Михася.

– Кому-кому, а тобі з нашої трійці взагалі хвилюватись немає чого, – буркнула я. – Пурхнеш за вікно і вже за мить будеш далеко звідси.

– І в безпеці, – додала моя подруга.

– Я іноді забуваю, що маю незамінних помічників, – поворухнула крилами птаха. – Вельми вдячна за підказку, дівчата. Ну що, бувайте?

– Знущаєшся? – зашипіла я.

Естер тим часом, озиралась навкруги, у пошуках порятунку. Але ж не на книжки нам було перетворюватись? Та й ніхто з нас таланту до трансфігурації не мав.

– Чому б і ні, коли ти від мене все одно нічого  доброго не чекаєш, – набусурманилась сова.

Чим ближче ставали голоси  тих, хто наближався сюди, тим сильніше дичавіли снігові кульки. Вони наче переймались моїм настроєм і тепер зливались в одного величезного сніговика. Доволі загрозливого… Якщо сприймати серйозно перекошену пику, яку вони створили.

У той момент, коли ця істота завмерла біля дверей, я нарешті осягнула невідворотність халепи. Сніговик збирався прийняти бій, а я…

Якби не хотілось іншого, але, здається, точно була винна у цих морозних неприємностях. Хай і не свідомо.

– Гаразд, не ображайся, – попрохала я Михасю. – Можливо, окрім дару невидимості ти  також можеш нести велику вагу? І забереш нас звідси?

– На жаль, – відповіла птаха. – Такого таланту не маю.

– Хай би йому грець, – підтиснула губи я у приступі злості.

– Не можна бути аж дуже ідеальною. І в мене мають бути хоч якісь вади, – видала сова.

– Відсутність скромності, наприклад, – фиркнула Естер. – Що робитимемо?

Це було головним питанням на яке в мене  не знаходилась відповідь.

– Я не переживу відрахування, – почала скиглити дріада. – Я навіть нормально не насолодилась вільним життям вдалині від родини!