РОЗДІЛ 3

Я палала.

І не метафоричним вогнем пристрасті, а справжнім.

– А-а-а!

Від неймовірного жаху я відразу й збагнути не змогла, що варто зробити, щоб врятуватися. Лише руками розмахувала, сподіваючись змахнути з себе полум'я. Марно.

– А-а-а!

Це було жахливо…

– Та не сіпайся ти, – ганявся за мною Натан. – Стій!

Ага, стій та палай. Дудки!

– Зніми його з мене! – волала я принцу, який чомусь вирішив добити мене блискавками. Ті постійно злітали з його рук, але мене не торкалися, поки що виходило вивертатися.

Ох, я такою вправністю в житті ще не була.

Хоча…

Ніколи в мене так не підгоряло з усіх боків, як зараз.

– Я намагаюся! – він теж не стримував крику. – Якщо ти зупинишся, то мені буде легше сконцентруватися і укутати тебе заклинанням, загасити полум’я.

– Знімай так! – махнула рукою я. З пальців раптом зірвалося натуральне полум'я, яке навіть обпалило обличчя дракона.

– Та стій же ти, дурепо! – загарчав він, спльовуючи з рота димок.

Чим активніше я ворушилася, тим сильніше спалахував вогонь.

– А-а-а! – З розбігу бухнулася я в чашу. – Просто додай води, гад. Просто води. Нічого більше не попрошу. Змилуйся!

– Це так не працює, – похитав головою Натан. – Вилазь із рифусу. Поки що гірше не трапилося.

– Куди гірше?

– Ти плюгавиш рифус, ідіотка білоброва. Або вилазь сама, або я витягну тебе за коси.

– Який же ти принц? Звичайнісіньке хамло, – пирхнула я. – Фу!

Брюнет хмикнув, усіляко демонструючи, що йому моя думка до одного місця. Не здивуюсь, якщо й громадську там же тримає.

– Що ти робиш?! – Раптом витріщив очі цей гад.

– То це ще і я роблю? – щиро обурилася я. – У всіх драконів тут звичка звинувачувати у своїй дурості інших?

Найдивовижнішим було те, що болю я не відчувала. Варто мені було розлютитися на принца, як страх відступив і реальність перестала спотворюватися панікою. Вогонь горів, так, але не палив мене. Зовсім. Скоріше…

Гладив?

Отже, даремно я розвела цей показовий істеричний виступ?

Знову почувся гомін...

Ось не варто було мені задирати голову, абсолютно точно не варто.

З неба знову спускалися вогняні згустки. Багато згустків! Дуже багато! Різнобарвних та явно небезпечних…

Від такого видовища я трохи цей рифус не осквернила натуральним таким чином.

– Що це? – пискнула я.

– Смерть твоя, чужинка, – видав Натан, витягаючи мене з чаші. – Ащ! Дурна курка.

«Усі проблеми від мужиків, які дбайливо намагаються перекласти їх на твої тендітні плечі», – вкотре переконалася я.

Язик розв'язався – це плюс.

Неприємностей побільшало – це суттєвий мінус.

– Сам такий, принц на всю голову! – Встигла огризнутися я і втиснути голову в плечі. А раптом у дракона ще й рука важка, не лише характер кепський?

Але ні, Натан навіть бровою не повів на таку мою заяву.

– Ніколи не обпалював мене, а тут… – пробурмотів брюнет, розглядаючи свою долоню, якою мене схопив. На ній вже виразно проступав опік.

Я відскочила від дракона на безпечну – наскільки це було можливо – відстань.

Згустки посипалися в печеру, неначе на замовлення. Тут почалося справжнє пекло! Все горіло, шипіло, гуло.

– Фальмікусе, зроби що-небудь, – тяжко видихнув Натан, намагаючись взяти стихію під контроль, але вона його не слухалася.

– Все у ваших руках, Ваша Високосте.

– В тому і проблема, що це «все» постійно вислизає з моїх рук, – сплюнув дракон, зиркаючи на мене просто вбивчим поглядом. –  Ходи сюди, білоброва.

– Мені й тут добре, – похитала я головою. – Тепленько так, затишно.

– Фальмікусе, покажи вже свій гачкуватий ніс з укриття і віднови нормальний хід ритуалу, боягузлива твоя натура.

– Я не боягузливий, я – обережний, – почулося від жерця. – Інакше як, гадаєш, я прожив це тисячоліття? І знаєш, хочу ще не одне розміняти.

– Ралькусе! – Покликав Натан, але гобліна теж ніде не було.

Мабуть, зеленомордий зі своєю обережністю зайшов ще далі. Щойно смаженим запахло – зник.

Служба службою, як-то кажуть, а усякий чорт на своє коло воду жене.

– А я ж казав, що ритуал без провідника ніяк не можна робити, – нагадав про себе Фальмікус.

– Так треба було й не робити! – гаркнув дракон.

– Ось вам і драконство, – хмикнула я. – Раз – і назад. Схоже, з відповідальністю ти не знайомий.

– Я дивлюся, ти з нею дуже хочеш познайомитися, чужинко, – насупився Натан. – Що ти накоїла з моєю магією?