РОЗДІЛ 2

– Тільки не кажи, що навіть не знаєш, хто я такий, – хмикнув цей принц на всю голову.

Очевидно, його популярність тут зашкалювала, але в мене належної реакції не викликала.

Набагато сильніше мене турбувала його вогняна шкіра і приналежність до драконів.

Та й власне становище хвилювало: винирнула невідомо де, невідомо з ким, незрозуміло як... Якщо так починається моє потойбічне життя, то що далі буде?

Навіть припускати страшно.

І де я так згрішити встигла? Конкурентів не підсиджувала, пакостей нікому не робила, прокльонів на голови не сипала і взагалі була цяцею. Не янголом, звичайно, але в світі людської розбещеності дуже пристойним екземпляром.

Ех, і чому була? Я жити хочу!

Нехай навіть і тут, де чоловіки або нахабні та у вогні, або зеленоморді і зростом не вийшли.

– Що, справді не знаєш? – вигнув брови брюнет. Замість відповіді я лише плечима знизала, а він насупився. – І що ж ти за подарунок такий, якщо не знаєш, кому дісталася?

– Я взагалі жодного разу не подарунок, – підібгала губи я. – По житті.

– А хто тоді? І як проникла у священний храм драконів? Як тебе пропустила охоронна магія?

Занадто багато «як». Сама зараз «заякаю» кого хочеш, ось тільки до тями прийду після вогняного шоу та дістану язика із ду...

Полум'я навколо незнайомця зблідло і незабаром увібралося в його шкіру, наче і не було зовсім.

Мені одразу якось навіть задихалося легше.

Все ж таки не люблю вогонь. І воду також. Та й мідні труби не жалую – все життя випробувань вистачає, доля все перевіряє на міцність, спритність та інші суто жіночі якості.

– Така маленька, а… – він перевів погляд на мої зовсім не визначні «очі», які довелося прикрити руками. Нехай освітлення тут було ніяке і вода далека від прозорості, але раптом цей принц мав надздібності? Мій одяг якимсь дивним чином випарувався, – а підступна. Зізнавайся, як сюди потрапила і з якою метою?

– Та ось пропливала повз і прибилася до вашого берега... – ляпнула я і прикусила язика, помітивши вогники, які спалахнули в очах красеня.

Брюнет напирав на мене, а я продовжувала задкувати, поки діставала кінчиками пальців до дна. Далі тільки вплав втікати довелося б.

Врятувало, що гарячий красень зупинився. Плаваю я все ж таки не дуже добре, як довела недавня практика… А от потопаю професійно.

– Повз захисні заклинання і королівській щит? – уточнив він.

– Ваша Високосте, – кашлянув гоблін. – Я дико перепрошую, але…

– Що там ще у тебе, Ралькусе? – невдоволено обізвався брюнет.

– Настав час проводити щорічний ритуал посвяти магії, ваше драконство, – вклонився гоблін. – Час не терпить.

– Не називай мене так, Ралькусе, скільки просити треба? – Закотив очі титулований зухвалець. – Стародавні часи вже минули, досить цих старих традицій.

– Вибачте, – ще раз вклонився зеленомордий. – Уже все готове, ви затрималися з обмиванням, а жрець…

Я до гобліна навіть подякою сповнилася, якщо принц кудись там спізнюється, то мене тиранити не стане – пошкодує свій час. Але даремно сподівалася, як виявилося.

Нахаба був із тих, хто поспішає повільно й у справі.

– Не я, а мене затримали, але я не дуже чинив опір, – підморгнув мені принц. – Почекай назовні, поки ми з дівою не закінчимо тут. Нам безперечно є чим зайнятися і про що поговорити.

Він так палко на мене зиркнув, що можна було бігти, гублячи капці. Тільки я давно вийшла з того віку, щоб боятися сексуальності маніяків. Скоріше це вони повинні боятися жінку, що змогла побудувати кар'єру, налагодити побут, не раз протриматися на суворій дієті, щоб влізти в улюблену сукню, і виліпити з себе королеву, аби відповідати прізвищу. Ха!

– Почекай тут, Ралькусе, – скомандувала я. – А ще краще принеси мені рушник та одяг.

У печері запанувала мертва тиша.

У гобліна засмикалося ліве око, а у дракона – праве. У мене нічого не смикалося, навіть остання нервова клітка ще стійко трималася.

– Що? Невже у вас заведено ходити голяка? – Здивувалася я.

Дивні традиції, звичайно, але якщо місце зобов'язує, то я зможу йому відповідати. Помилкові комплекси я знищила у собі ще в інституті.

– У нас сторонні накази слугам королівської родини прирівнюються до її неповаги і караються по всій суворості закону, – задумливо простягнув брюнет, уважно спостерігаючи за моєю реакцією.

Моя інтуїція не просто продзвеніла тривожним дзвіночком, що я ступила на тонкий лід, вона... волала!

– І як же? – Нахмурилася я, всіма фібрами душі відчуваючи наближення величезної ду... неприємностей, так.

– Стратою, – підказав гоблін.

– Радикально, – оцінила я.

– Королівські закони не обговорюються, – зауважив дракон.

Від пильного погляду принца мені хотілося здригнутись, надто гостро відчувалася його раптова увага. По шкірі бігали дрижаки, все тремтіло, ніби брюнет не тільки дивився, а вже торкався...