РОЗДІЛ 1

Напередодні Нового року, наш світ

– Чудового вам Нового року, дорогі глядачі. Сподіваюся, він у вас буде таким яскравим і незабутнім, як сьогоднішній випуск «Жити по-королівськи!». – Я м’яко усміхнулася у камеру. – З вами була я, Дана Королева. До нової зустрічі.

– Стоп! Знято, – почулося від режисера.

– Нарешті, – шумно видихнула я.

Останні пів години я вже мріяла про закінчення фільмування. Сукня-футляр так щільно сиділа на моїй фігурі, що я зайвий раз боялася вдихнути, щоб вбрання не розійшлося по швах.

Тішило, що заняття фітнесом, на які я витрачала по кілька годин тричі на тиждень, забезпечували мені ідеальну фігуру, але відверто демонструвати її напоказ вже дістало.

– Тільки не починай, – підскочив до мене Стас, виконавчий продюсер. Він завжди чудово вловлював мій настрій. Мабуть, на обличчі все було написано, або цей чоловік занадто добре мене впізнав за роки спільної роботи. – Кави? Ще одне фільмування і закриємо цей рік.

– Знущаєшся? Ми і так вдруге перезнімали через те, що комусь спало на думку раптом змінити всю програму. Краще звільни мене від цих тортур, – простогнала я, намагаючись відтягнути сукню на талії.

Ще й ноги гули, не перестаючи. Шикарні туфлі на високих підборах від іменитого модельєра коштували половину моєї зарплати, спричинили заздрість колег і мою дику втому. А раніше я могла проходити цілий день у взутті на тоненькій шпильці і надвечір зовсім цього не помітити, залишитися такою ж легкою, життєрадісною і веселою.

Все ж шістнадцять – це вам не тридцять із хвостиком. Відчутним таким хвостиком.

Метеликом пурхати мені вже не хотілося, але робота зобов'язувала.

– Даночко, тримай себе в руках. Камери вимкнені, але навколо нас все ще повно тих, хто полює на хліб у світі тик-току та інсти. Кавкнути не встигнеш, як на тобі почнуть заробляти в мережі, – закотив очі Стас. – Будь-які оголення тільки в гримерці.

– Губу прибери, а то наступиш, – пирхнула я, виходячи в коридор. Чоловік ішов слідом. – Жодної оголеності, ні тут, ні в гримерці. Але цю сукню я спалю, згадай моє слово, Горський. Скільки можна катувати мене цим шматком цупкої тканини?

– Даночко, так реклама ж, – розвів руками Стас. – Ти маєш рекламувати товар, за який сплачено, інакше спонсори…

– Отже, потрібно ретельніше обирати моделі. Інакше наступного разу, якщо мені не сподобається ваш вибір…

– Дана Королева – це бренд! Ти маєш виглядати на всі двісті п'ятдесят відсотків, моя квітка, як справжня королева, – нагадав Горський, не даючи мені озвучити те, про що легко можна було пошкодувати, щойно гнів затихне.

– Дана Королева – це насамперед я, Стасе, а не те, що я ношу.

Чоловік відчинив для мене двері гримерки. Я ще до пуття зайти туди не встигла, як помітила величезний букет троянд на туалетному столику. Мені навіть записку не варто було читати, і так знала, від кого це.

– Ти зірка, тому світи, але не куксись.

– Стасе, – похитала я головою.

– Ти повинна йти на поступки заради краси, моя квітка, – нагадав Горський, допомагаючи мені розстебнути цю нестерпно тісну сукню.

– Хіба я мало це роблю? Ось навіть погодилася перезнімати програму напередодні свята, хоч ще два тижні тому всі відзняли у звичайному режимі. Адже цей час я мала провести з нареченим, як звичайна жінка.

– Ну пробач. Хто ж знав, що у генерального так часто змінюватиметься настрій?

– Куди спонсор подує, туди і Шевський хилиться, це давно всім відомо, – хмикнула я. – Бізнес. І нічого особистого.

– Розумна дівчинка, – усміхнувся Стас. – Але я все ж таки не про ті поступки говорив.

– Під ніж не ляжу, у цьому питанні я категорична, ти знаєш.

– Категоричність твоє друге ім’я, – зітхнув Стас. – Але глядач любить очима, Даночко. Ти повинна бути ідеальною королевою шоу, без зморшок, целюліту та інших вікових принад. Інакше тебе просто замінять на молоде м'ясо. Знаєш, скільки юних піраній щодня навколо труться, аби схопити шматок щастя пожирніше? Якщо канал оголосить кастинг на твоє місце, то тут яблуку не буде де впасти.

– Не оголосить. У мене надто високі рейтинги, щоб ними ризикувати, – впевнено заявила я, виходячи із-за ширми. У власному одязі було набагато зручніше, і градус моєї напруженості трохи відкотився від критичної позначки.

– Поки що так, але немає нічого вічного у цьому світі, – сказав Горський. – До того ж, люба, не забувай, що в тебе контракт, тож занадто не перегинай палицю.

– Я втомилася, Стасе, – зізналась я, хоча ще вчора не наважилась би вимовити цю правду вголос.

– Це все гарячий сезон, – тямуще кивнув чоловік. – Свята. Та й організація весілля тебе, мабуть, вимотала. Нічого, Даночко, потерпи ще трішки, так? Ось у понеділок піду і виб'ю тобі у головного тижневу відпустку.

– Двотижневу, Стасе, – не зводила з нього очей я.

– Без ножа ріжеш, – скривився чоловік, дивлячись на мене в дзеркало, – але будь по-твоєму. Двотижневу, і не на день більше.

Я нахилилася до букета, від сильного запаху троянд навіть голова трохи запаморочилась, а губи розтяглися в задоволеній усмішці. У записці було: «Для моєї королеви. З новим роком. Анатолій».