Глава 4

Мер поголився, вибрав теплого пуловер який би пасував до пальто, і викликав водія. НА годиннику була одинадцята вечора. Водія не зрадів тій обставині, що його тягнуть на площу, до головної ялинки міста. Але сперечатись з начальством звісно не став. Привіз Нестора до сцени, де діджеї в усю розважали людей, які вирішили зустрічати Новий рік на свіжому повітрі. Над площею лунала гучна музика.

Нестору було відверто нудно. Дуже скоро він зрозумів, що ідея поспостерігати на салют в місці його запуску була не найкращою – на вулиці почався сніг, п’яний гомін  і гучна музика спровокували мігрень. Ноги промерзли, навіть в фірмових ботинках – треба було одягати лижні, але Нестор як завжди вдягнув ті, в яких зручно в кабінеті. Він вже приготувався покликати водія, щоб їхати додому. Навіть перспектива зустріти Новий рік в автомобіль вже не здавалась йому жахливою.

Аж раптом на інтуїтивному рівні відчув Аріну. Сам не зрозумів, чому голова повернулась в потрібний бік, і очі вихопили з натовпу синій чубчик на майже поголеній голові.

Дівчина була в галасливій зграї молоді, хтось махав бенгальським вогнем, хтось пив з горлечка шампанське. Аріна сміялась, закинувши голову до неба, ловила сніжинки в миготіння гірлянд. Її безтурботність вражала. І притягувала як магніт.

А потім її хтось штовхнув. Молодик з компанії повернувся до кривдника, зав’язалась суперечка.

Мер став розштовхувати людей, щоб добратись до дівчини.

Сам не розумів, навіщо воно йому треба. просто працював ліктями, втративши всі орієнтири.

Коли він майже наблизився до шумної компанії, там вже в усю мотузили одне одного нетверезі люди. Аріна випірнула з гущі натовпу, і Нестор смикнув її з капюшон куртки.

- Пусти, - вона крутилась рибкою.

- Та заспокойся ти! – гаркнув їй мало не у вухо. Дівчина розслабилась,почувши знайомий голос, в цю мить в обличчя Нестору прилетів кулак. Ні ухилитись, ні блокувати він не встиг. В його голові щось хруснуло, перед очима полили кола, і переляканий крик Аріни долетів наче крізь вату.

Нестор не втримав рівновагу, земля дуже спритно вислизнула з-під ніг, він впав, і тільки чиєсь тіло поруч затримало це падіння, не даючи меру прикластись ще і потилицею об мерзлу бруківку.

Над головою били куранти, вставати зовсім не хотілось.

- Нестор! – над ним схилилась занепокоєна Аріна. – Може „Швидку”?

- Красиво то як, - промимрив мер. Сам не зав що має на увазі – ялинку і гірлянди в незвичному, небаченому раніше ракурсі, темне небо, чи Аріну. В ореолі гірлянд вона здавалась янголом.

Його потягнули вгору, і реальність знову набула чітких контурів.

- Холодне треба! - перекрикувала перші вибухи салютів Аріна. І несподівано приклала до Несторового носа свою руку, крижану на дотик.

- Та все гаразд! – він гундосив, але в очах прояснилось. Рука на його переніссі нестерпно пахнула мандаринами.

Раптова бійка так само швидкоплинно скінчилась, як почалась. Навколо всі вітали один одного, небо розпускалось вогняними квітами в такт пульсуючій болі в скроні мера. Але близькість Аріни дивним чином відволікала від болю.

Дівчина винувато трималась поруч, і навіть втиснула Нестору в руки пластиковий стаканчик з шипучим напоєм, який він недалекоглядно випив. Шампанське виявилось гидким на смак. Шкрябнуло горло, прослизнуло бульбашками  в шлунок.

І Нестор вчинив геть не по чоловічому:

- Поїхали додому, - смикнув він Аріну. Не хотілось залишати її в п’яному натовпі, ніби боявся, що її чекають неприємності без його нагляду.

- Тобі погано? – сполошилась дівчина. Повернулась до своєї компанії, але їм здається не було жодного діла до пари. Вони продовжували веселитись. Нестор жалісливо скривився. Заслужив він сьогодні хоч краплю співчуття врешті решт?

Арін кивнула, смикнула когось з своїх за рукав, привертаючи увагу.

- Народ, пока! – їм в спину долинуло вітання з Новим роком.

Нестор міцно ухопив дівчину за руку, щоб не втратити в натовпі. Її холодні пальці повільно відігрівались й широкій долоні. І це відчуття несподівано пробрало Аріну до кісток. Пальці переплелись. І вона б не випустила б Нестора, навіть якби вони опинились самі самісінькі посеред площі. Просто тому, що його дотик будив в ній якісь нові почуття, тривожив, бентежив, і водночас був якорем, що тягнув кудись в гору, до світла.