Глава 1

Коли друзі Колобка заговорили про те, що хочуть

зіграти в боулінг, він відразу зрозумів, що щось тут не так! 

Нестор тягнув холодний ментоловий дим, намагаючись зрозуміти, а далі - що? Його погляд ковзав по товстому худі, що обгортало тендітну, майже лису художницю. Від чого вона здавалась пташеням екзотичної пташки, викинутої з гнізда. Таке ж злякане, сполохане  і дике. Незрозуміле.

Найпростіший варіант який він бачив в цій ситуації – зателефонувати помічнику, щоб той винайняв Аріні квартиру. Спровадити непрохану гостю. Позбутись її ірраціонального впливу.

Але він не хотів. Не хотів знову опинитись в порожній квартирі, без натяку на розваги. Не хотів просто відпустити дикунку, і не провчити її. Не помститись за своє приниження. Дріб’язкові думки переростали в наполеонівські плани, коли він розумів, які перспективи від цього неочікуваного сусідства у нього відкриваються. 

Недопалок полетів в попільничку, а з шафки була вийнята недопита пляшка з коньяком.

- Ммм, скільки зірок, - протягнула Аріна, спостерігаючи як масна рідина наливається в склянку.

- Давай так, - Нестор відпив напою, відновлюючи рівновагу думок. – Ти не ведеш себе зухвало, я не витурюю тебе в ніч.

- А можеш? – вона схилила голову на бік, вивчаючи обличчя мера. Не сумнівалась, що може. Але все одно топтатись по хвосту цього звіра собі заборонити не змогла. Він увесь такий, я крижана брила. Кай, заморожений сніговою королевою, якого просто треба витягнути із звичної мерзлої броні, розворушити.

Ця думка трішки лякала. А що там – під панциром? А раптом там те, що їй геть не сподобається.

- Я можу все, в межах цього міста, - просто відповів Нестор. Сині очі блиснули черговими кристаликами льоду.

- Круто, мабуть, бути всемогутнім, - ні граму не захопилась його тоном дівчина. І залила окропом собі мелену каву прямо в чашці, подивилась на пляшку коньяку щось додумуючи. І таки плеснула до кави добру порцію алкоголю. – А де цукор? – зазирнувши в порожню цукорницю перепитала у мера.

- Закінчився, - усміхаючись відповів Нестор. Так, дуже дріб’язкова помста. Але не втримався.

- І життя у тебе геть не солодке, - констатувала дівчина. І відпила каву так.

Її слова відізвались неочікуваним болем в грудях. Звісно вона просто знущалась. Але Нестору здалось, що йому просто тицьнули пальцем в рану, не усвідомлюючи навіть, куди потрапили. Його життя складно було назвати солодким. Пряним, гострим, цікавим - так. Але поруч з тим, воно сповнене гіркоти. Бо чим далі ти забираєшся вгору, тим менше навколо тебе тих, кому можна довіряти. Принаймні зараз мер не назвав би жодного імені. Всі навколо або зрадники, або заздрісники, або підлабузники.

Аріна вражала своєю щирістю на їх фоні. І він  би був радий повірити в неї. Але набута підозрілість доводила, що все не так просто.

Думки клацали одна на іншу. Уявив розгорнуту статтю в місцевій газеті – мер вирішує житлову проблему. Гарно. Сперти все на лінивих помічників, сказати що давно доручав виділити житло всім виселеним з аварійного будинку, що вчинок Аріни його вразив, а її проблеми і відчай не залишили байдужим. Виділити кімнату з житлового фонду. І тим самим підвищити рейтинг. Чим не план.

Відразу після свят і зайнятись цим. А зараз перетерпіти її бухтіння три дні. А може навіть розважитись.

Нестор по новому подивився на дівчину. Голою її він вже бачив. І зараз згадка про її маленькі груди, майстерно приховані широким одягом, викликали непроханий жар.  В щоках і паху одночасно. Довелось міцніше звести поли вельветового халату.

Дівчина відмітила як від випитого у мера злегка зарум’янились щоки, як він нервовим жестом укутався в свій барський халат. І як звузились його холодні очі.

Багато б вона віддала за те, щоб зрозуміти, які думки зараз блукають в його світлій голові. Що надумав з нею робити. Але замість того споглядала того, чий портрет так і лежав в холодній кімнатці її колишнього житла. Переконувала себе, що просто відмічає його риси, запам’ятовує, щоб намалювати знову.

Але насправді вже знала – вона безсоромно ним любується. Всотує в себе його чоловічу красу  і отруту. Для художників це корисно. Так з’являються музи. Недосяжні ідеальні образи, які змушують страждати і сублімувати свої страждання в творчість. Так народжуються справжні шедеври.

Аріна мотнула головою, проганяючи ці дурниці, і знову клацнула запальничкою. В горлі гірчило від несолодкої кави і тютюну.

- А, може, - мер протягнув спостерігаючи як вона випускає цівку сизого диму з легень. Як при цьому округлюються її губки. І глитнув грудку слини. – А, може, ти тут не по своїй волі. А?

- Тобто? – дівчина трішки збентежилась.

- Може тобі заплатили? – виплеснув свої сумніви Нестор.

Найняти незрозумілу бунтівницю, щоб опустити його рейтинги до плінтуса –теж чим не план. Або задурити йому голову. Відволікти від чогось важливого, що буде коїтись під носом в ці дні.

- Були б у мене бабки, - мрійливо протягнула дівчина. – Я б вже їх пропивала в якомусь клубі.

- Та невже? А може тебе підіслали, щоб мене звабити. Так я не проти. Зваблюй, - він знущався. Усміхався хижо, роздягаючи поглядом. Від цього нового погляду тіло вкрилось мурахами. Все може бути дуже просто, він не проти, бач. Просто зробити крок на зустріч, і розтоптати музу в приземленій хіті.

- Розмріявся, - Аріна підібралась на табуреті. Навіть ноги підтягнула до підборіддя.

- Ну а чому ні? – Нестор подався вперед. Присів біля Аріни навпочіпки, зазираючи в очі знизу. – Та хоч вбий мене, не повірю, що ти от просто так прийшла сюди серед ночі.

- А може, - горло перехопило раптом спазмом. І Аріна ледве видавила гіркі слова з себе прямо в красиве обличчя Нестора. – Може, мені просто нікуди більше іти? – і відвернулась, знову втягуючи дим в легені, і похмуро дивлячись на хромовану поверхню витяжки.