Епілог

- Отже зупиняємося на цій тематиці. Починаємо з дослідження та аналізу, а там, може у когось будуть осяяння в процесі. У середу збираємося як завжди. Ще раз дякую за привітання, - Оля зобразила серденько руками, - обожнюю вас. Всім па-па.

Вона завершила конференцію та випросталася в кріслі, солодко потягнулася. День був напружений, але думки про вечір та зустріч зі старими друзями гріла душу.

- Ма-ам! - за кілька хвилин до кабінету зайшов Кирило й зобразивши стомлений вираз обличчя, спитав: - А мені точно треба їхати з вами?

- Ну звісно ж, не кожного року твоїй мамі виповнюється сорок років, - хитро всміхнулася Оленька й потягнулася, щоб обійняти сина.

Хлопець спритно вивернувся й продовжив:

- І що я там робитиму серед дідуганів? Знову почнуть свої дурнуваті жарти.

- Там будуть не лише дідугани, а й бабці, - засміялася мама, а потім знову хитро примружилася, - а ще будуть твої старі друзі. Віка, наприклад...

Щоки хлопця ледь помітно почервоніли, а спалахнувший погляд він негайно опустив на підлогу.

- А ще Славко і Микита, - як наче й не помітивши збентеження сина, продовжила Оля. - А ще розбишака Улянка... Тож сумувати тобі не доведеться.

Кирило трохи постояв розмірковуючи та оцінюючи "ризики-переваги", а потім підвів погляд і спитав:

- І що мені одягти?

Оля усміхнулася, зображаючи задумливість.

- Щось у стилі "я дуже крутий, але не надто старався", - підказала вона, підморгнувши.

- Угу, - пробурмотів Кирило, не надто вдоволений такою відповіддю. - То о котрій ми виїжджаємо?

- За годину, - Оля кинула погляд на годинник. - Тож у тебе ще є час для тактичного перегрупування.

Хлопець закотив очі, але посмішка все ж промайнула на його обличчі.

***

За великим столом розмістилася чималенька компанія добрих друзів та родичів. Вже давно не виходило їм зібратися у такому складі. Та навіть сьогодні присутніми були не всі. Сашко Лихачівський був у закордонному відрядженні, тож "навідав" свято та проголосив тост через відеозв'язок.

- Дуже шкода, що не можу обійняти тебе у цей день, - на круглому обличчі відбилася легка журба, - але знай, що я буду довіку вдячний тобі... Бажаю щастя! За тебе, Олю!

Всі дружно підтримали тост, а пан Будай не втримався від коментаря:

- Еге ж, вдячний... - вдавано похитав він уже геть сивою головою. - Розбила колектив. Щойно ти пішла, то всі терміново стали "себе шукати", тільки ми з Віталькою й залишилися...

- А хіба ж погано вийшло? - засміялася іменинниця, бо ця розмова виникала в них уже не перший раз.

- Мені так точно не погано, - озвався пан Шелест і вдоволено відкинувся на спинку. - Позбувся нарешті Коломійченка й став директором - краса.

- Тобто як це позбувся? - засміялася Вероніка - дружина згаданого Коломійченка. - Ви ж щотижня з ним у більярд граєте.

- Він про те, що я в головному офісі йому очі не муляю, - мстиво прошив поглядом кума Віктор. - Але щось зненацька у мене виникає бажання повернутися...

- Годі вам, - втрутився завжди раціональний Ельдар і підвівся зі свого місця. - Ми сьогодні тут не просто так зібралися. Олю, дозволь випити за тебе.

Чоловік підійшов до іменинниці й потягнувся для обіймів, але побачивши зосереджений погляд Дмитра з-за її плеча, лише злегка прихилився: "Вітаю". А Оля тим часом ловила на собі роздратовані погляди Ельдарової дружини та доньки. Звідкіля взялися ці безпідставні ревнощі з боку Карини, а потім і їхньої доньки Віки, Оля не знала, проте про всяк випадок намагалася триматися від колишнього колеги на "безпечній дистанції".

Не встиг Ельдар повернутися на своє місце, як з-за столу підхопився Олег. Він розпочав розлоге та пишне привітання й на кінець навіть прочитав власноруч написаного вірша. Розчулена Оля сама підскочила до чоловіка, обійняла та забрала листівку з віршом. Невлаштованість друга сильно турбувала її останнім часом, адже він був всього лише на два роки молодшим від неї, але й досі не знайшов свого кохання.

Привітання від близнючок супроводжувалося запальним танцем. Знаючи веселу вдачу тітки, вони правильно розрахували й заманили її у свій виступ. Були іще тости, іще привітання, багато сміху, танців співів. Святковий вечір непомітно став добігати кінця.

Едуард, який весь час сидів звично мовчазний підвівся, взяв келих у руку, глянув на всіх присутніх, а потім - на Олю. Його блакитні очі за ці роки стали ще глибшими, мудрішими. Він трохи помовчав, ніби збирав думки до купи, а тоді заговорив.

- Є люди, які просто живуть. А є ті, хто змінює світ навколо себе. Оля - саме така, - він обвів поглядом друзів, які уважно слухали, і продовжив: - Я знаю її багато років і можу сказати одне: ця жінка не просто працює, творить, виховує сина чи вирішує проблеми. Вона світить. Знаєте, є такі люди - маяки. Коли штормить, коли здається, що все летить шкереберть, коли ти не знаєш, куди далі - вони не дадуть загубитися. Оля така. Вона завжди підтримує, завжди підставляє плече, завжди знаходить слова, які потрібні в цей момент.

Усі за столом усміхалися, дехто кивав. Ед говорив те, що відчував кожен.

- Вона не просто друг. Вона людина, яка надихає. Поруч із нею хочеться бути кращим, хочеться рухатися вперед, хочеться жити, чорт забирай! - чоловік глибоко зітхнув. - Ми всі пройшли багато за ці роки. І були моменти, коли кожен з нас міг здатися. Але Оля - ні. Вона завжди знаходила сили йти далі й підтримувати інших. Тож давайте піднімемо келихи за цю неймовірну жінку! За її світло, за її силу, за її серце. Олю, ти наш орієнтир, наша точка опори і просто людина, без якої цей світ був би набагато темнішим. Будь щаслива! Ми тебе любимо!

Всі підняли келихи, а Оля, зворушена до глибини душі, тихо посміхнулася, витираючи куточки очей. Це був один із тих моментів, що залишаються в серці назавжди.

__________

Від автора. Не знаю, чи вдалося мені повною мірою виконати обіцянку та задовільнити вашу цікавість щодо життів героїв в цьому епілозі, але найголовніше, як мені здається, це те, що всі вони продовжили жити своїм життям, досягати нових вершин і залишилися друзями на довгі-довгі роки. Дякую за ваше терпіння та підтримку під час написання цієї непростої для мене історії. Сподіваюся, що вона розважила, а може, десь змусила замислитися над своїм власним життям і подарувала хоч часточку впевненості у тому, що все можливо! Ще раз дяку, що були зі мною та героями "Неправильної Білосніжки".