54. Золотаві хвилі розв'язки

Оля поверталася до рідного міста з легким серцем. Відпочинок пройшов просто чудово. Стільки позитивних емоцій не було у неї за все життя. Вона купалася у променях сонця, солоних хвилях та коханні свого хлопця. Крім того, вже у перші дні відпустки Віктор Юрійович повідомив, що з неї зняли всі обвинувачення, а винуватиць махінацій звільнили. Після цього дівчина змогла повністю розслабитися та насолодитися незабутніми враженнями.

Однак на роботу все одно вирушила з побоюваннями. Чи буде й надалі їй комфортно працювати в тій компанії? Чи не задумає ще хтось з ревнивих співробітниць Зегер-груп підкласти їй якусь свиню? А може за цей час колеги вирішили, що вона зайва ланка в їхній команді? Що від неї забагато проблем?

Написати Віктору Юрійовичу чи комусь іще й спитати про обстановку вона не наважувалася. Тому у перший день після відпустки йшла тривожна й навіть роздратована.

Як на зло, останні тижні жовтня подарували містянам найсправжнісіньке бабине літо з яскравим теплим сонечком та теплим вітерцем. Граючись, він розносив золотаві кленові листочки пишними хвилями, а ще куйовдив розпущене русяве волосся, нагадуючи про відпустку біля моря. Тож незважаючи на те, що Оля хотіла, щоб погода відображала її настрій, довелося настрою піддатися впливу золотавих хвиль. Мимовільна усмішка непомітно поселилася на губах.

Пані Плутенко любила приходити на роботу завчасно, тому насолоджувалася самотністю, піднімаючись на ґанок. Аж раптом здивовано завмерла на сходах, коли зустрілася поглядом із Жанною. Білявка стояла в холі та дивилася на вулицю через великі скляні двері. Побачивши Олю та те, що вона зупинилася, Жанна сама вирушила вперед й невдовзі наблизилася.

- Доброго ранку, - ніяково усміхнулася вона родичці.

- Доброго, - пролунала насторожена відповідь.

Оля хотіла запитати: "А чого ти тут?", але потім згадала, що керівник не казав, кого саме звільнили в фінансовому відділі. Просто вона переконала себе, що це Жанна з кимось зі своїх подружайок.

- Бачу, ти не очікувала мене зустріти, - нервово хекнула білявка. - А от я чекала на тебе... Перед початком робочого дня ще є час. Може вип'ємо кави деінде?

- Гаразд, - похмуро відповіла русява, гадаючи, що ще задумала Жанна.

Вони пройшли обабіч стоянки й перейшли на інший бік вулиці, а потім, незмовляючись, вирушили до улюбленого кафе. Сіли за той самий столик, за яким сиділи перед сваркою. Першою розмову почала Жанна.

- Я знаю, що ти вважала мене винною у тих махінаціях...

- Еге ж, тим паче, що твої підписи фігурували у справі, - роздратовано перебила її Ольга.

- Як і твої, - ображено опустила голову й поглянула з-під світлих брів родичка.

- Це аргумент... - не стала сперечатися русява й відкинулася на кріслі. - Тобто ти хочеш сказати, що не мала до справи відношення?

- Я ж казала, що просто виконую свою роботу. Я б не стала підставляти тебе... будь кого через особисті інтереси.

Оля пильно подивилася в блакитні очі й не змогла прочитати, про що думає співрозмовниця. Сподівається, що вони відновлять дружні стосунки? Продовжить холодну війну, розповсюджуючи чутки про інтимний зв'язок з колегами? Чи все ж таки залишить її нарешті в спокої?

- Гаразд. Ти цього не робила. Далі що?

- Нічого, - знизала плечима Жанна. - Просто хотіла, щоб ти знала, що я не стану обмовляти тебе. Зрештою, це кидає тінь і на мене, бо це ж я тебе рекомендувала. Я дуже розлютилася, коли дізналася про ті обвинувачення. Не скажу, що не зраділа можливості позбавитися тебе, але не у такий спосіб. Вибачатися мені нема за що, тож вважаю за краще в подальшому вдавати, що нас нічого, окрім роботи, не пов'язує.

Ольга здивовано звела брови. Договір про ненапад її цілком влаштовував, але був несподіваним поворотом. Адже вона вважала родичку злопам'ятною та не здатною до компромісів.

- Чудові умови, - зрештою усміхнулася русява. - Цілковито підтримую.

Жанна кивнула та підвелася зі свого місця. Вона не зробила жодного ковтка зі своєї філіжанки, але затримуватися за столом не бажала, тож розвернулася й пішла геть. Оля поглянула на годинник в телефоні - часу ще вдосталь, але кави насправді не хотілося, тому вона також підвелася зі свого місця та рушила до офісу. Вона бачила, як попереду швидко дрібочучи на високих підборах віддалялася родичка, й мимоволі широко посміхнулася.

На пішохідному переході зупинилася, чекаючи зелене світло світлофора. Аж раптом автівка, яка промчала повз, різко загальмувала в кількох метрах від переходу. З неї вискочив Олег і побіг навперейми:

- Оля! - радісно гукнув він.

Жінка розвернулася й здивовано завмерла на місці. "Чого це він?" - ледь встигло промайнути в її голові, коли ніс ткнувся у вилогу піджака.

- Радий тебе бачити, - пролунало десь над головою. - Нумо я тебе підвезу.

- Доброго ранку, - спантеличено промимрила Оля й подріботіла за чоловіком, який впевнено вів її за руку до своєї автівки.

- Я думав ти вже в офісі, - широко посміхаючись, розповідав тим часом пан Семеренко, - тому й поспішав. А ти, бачу, після відпустки не дуже на роботу рвешся.

- Та ні, просто затримав дехто, - продовжуючи ніяковіти через бурхливу реакцію хлопця, захихикала Оля.

- Як настрій після відпустки? Щось ти якась невесела.

- Та ні, все добре. Просто ви мене трохи налякали...

- Оль, ну ми ж домовлялися, - суворо сказав чоловік. - Чого ти знову?

Автівка зупинилася на стоянці, й Олег повернувся до пасажирки всім корпусом.

- Це просто звичка, - жінка нарешті опанувала себе й посміхнулася. - Не ображайся, Олеже.

- Вже краще, - розсміявся хлопець й вийшов з машини.

Оля також вийшла й, подекуди ловлячи на собі здивовані погляди, почала вітатися зі знайомими співробітниками Зегер-груп.

- Вони мабуть думали, що мене вже давно звільнили, - не втрималася від гіркого коментаря пані Плутенко.

- Начхати на них, - байдуже озвався пан Семеренко. - Ходімо, там всі уже чекають . Ну, окрім Шелеста. Він у відрядженні.