51. Серце команди

Ранок наступного дня почався для Олі та Діми з телефонного дзвінка. Дзвонив адвокат. Без зайвих розшаркувань він запропонував зазирнути на сторінку місцевого порталу новин і поклав слухавку.

Намагаючись сфокусувати погляд, Оля поклала підборіддя на плече коханого й почала спостерігати за тим, як він гортає стрічку новин. Око одразу зачепилося за гучний заголовок про ошуканство з боку бізнесу. Стаття викривала корупційні зв'язки компанії-підрядниці, пов'язаної з Жанною, а також натякала на те, що серед "партнерів" цієї фірми є "дуже великі риби".

- Тут не згадали жодних імен, але тепер ця компанія засвітилася й наявність її у звітності стовідсотково викличе підозру, - пояснив Дмитро.

- Як би ж то, - зітхнула Оля. Вона помовчала мить чи дві, а потім промовила: - Дім, з приводу подорожі...

- Не хвилюйся з приводу подорожі, - перервав її чоловік. - Ми все встигнемо. Завершимо всі твої справи та поїдемо святкувати цей факт. Для початку спробуємо добитися справедливості всередині компанії. Але якщо ситуація стане зовсім критичною, будемо діяти більш рішуче. 

Він повернув голову й трохи незграбно, але дуже щиро поцілував її в обличчя. Оля примружилася від задоволення й дозволила цілувати себе ще і ще. Вона відчувала, що поряд з цим чоловіком хмари над нею розсіюються, але найголовніше ще було попереду.

В офіс Ольга приїхала завчасно. Але, наче відчуваючи запеклу битву, те саме зробили всі причетні. Ступінь пліток досяг такого рівня, що вже навіть охоронець в холі особисто кілька разів перевірив її перепустку й наче дивувався тому факту, що пані Плутенко досі не звільнено. Тиск важких поглядів та відчуття ізоляції ставали нестерпними.

Оля намагалася зберігати спокій, але в голові без упину крутилася думка: "Невже все вже вирішено?"

- Тримайся, - схилився Віктор, проходячи повз і передаючи їй аркуш із запрошенням на нараду. - Початок за півгодини.

Оленька надзвичайно нервувала. І хоч зараз в шухляді її стола лежали докази її невинуватості, а колеги довкола переконували, що все неодмінно буде гаразд, жінка їм не вірила. Хотіла, але не могла повірити. Переглянувши ще раз свої записи та підтверджувальні документи до них, Оля зрозуміла, що лишилося занадто багато часу, а нерви просто не витримували. Тому вона зробила те, що могла в цей момент - пішла до туалету.

І там чи то доля, чи то недоля звела її з родичкою. Щойно побачивши суперницю, білявка люто зіщулила повіки. Вона вочевидь щось підозрювала. В цю мить Олі захотілося накричати на кривдницю за всі ті клопоти, що завдала вона своїми ревнощами та капостями. Адже досі не сприймала Жанну як ворогиню, а просто як паскудницю, що не знає, коли зупинитися. Але наступні дії родички наче шаблею розрубали залишки добрих почуттів і поселили холод у серці пані Плутенко.

- Оль, не варто тягати людей на каву, щоб щось дізнатися, - уїдливо зауважила вона перекрививши обличчя у гидливій усмішці. - Тобі все одно не викрутитися.

- А шо не так з ходінням на каву? - й собі усміхнулася Оля, дивлячись їй прямо в очі згори вниз. - Боїшся, що твої схеми стануть очевидними?

З висоти свого зросту та підборів їй було легко домінувати, але не тільки це було її перевагою.

Жанна ледь не скривилася, але швидко опанувала себе. 

- Подивимось, чия правда переможе, - холодно відповіла вона й гордо пройшла повз.

Ця сцена лише додала Олі рішучості. 

За кілька хвилин вона рішуче крокувала до свого відділу. Там вихопила з шухляди потрібні папери та вирушила на нараду, тобто, так зване, публічне побиття. Вона не дасть забити себе камінням і не втече.

"Хай тобі грець, Жанно! Якби я не була тобі така вдячна за те, що ти втягнула мене у цю компанію, придушила б гадину власними руками. Нехай тут купа клопотів і проблем, але це найкомфортніше місце для мене, яке я нізащо не покину!" - бурмотіла собі під ніс жінка, поки йшла коридором під засудливими поглядами.

- Олю, ти мене не забула? - вже біля самого ліфта її наздогнав Віктор Юрійович і ласкаво посміхнувся підлеглій.

- Ой, - схаменулася жінка, й уся її лють випарувалася.

- Твоя рішучість вселяє впевненість, - кивнув чоловік і пішов далі. - Ходімо по сходах. Ти все взяла?

Оля кивнула й подріботіла за керівником, так само як і в їхню першу зустріч. З того часу вона не раз помічала за ним любов до ходіння по сходах, але так і не спитала про причину. І зараз, звісно, це було недоречно.

- Головне - дати аудиторам чіткі орієнтири, - повчав Віктор Юрійович. - Вони не можуть ігнорувати прямі докази. Й непрямі, до речі, також. Ти бачила новину?

- Так. Це адвокат Діми постарався, - знову кивнула Оля, але в цю мить серце стривожено забилося. А що, як Жанна вже знайшла спосіб зам'яти справу? Тим більше, що це непрямий доказ. - Нам потрібно діяти швидше за неї.

- Ти робиш усе правильно, - керівник раптом зупинився, розвернувся та поглянув на неї знизу в гору. - Вибач, що не дуже допомагав тобі у цій справі. Я маю лишатися неупередженим... Ну, наскільки це можливо, - додав він, пригадуючи вчорашню слабкість, знову розвернувся і рушив вниз.

- Ви вірите в мою невинуватість - цього достатньо, - на очі Олі чомусь навернулися сльози.

Віктор почув як затремтів голос дівчини, але не наважився подивитися на неї у цей момент. Він слухав як розмірено стукають підбори по сходах в такт його власним крокам і відчайдушно намагався сформулювати думку, щоб перервати несподіване мовчання.

- Ми просто повинні дати їм можливість зробити помилку, - прочистивши горло, промовив він. - Вони відчувають себе невразливими, тому обов’язково схиблять.

- Насправді я вже натякнула Жанні, що знаю про її причетність. А ще вона звідкілясь знає про мою розмову з Лілією...

Пан Коломійченко знову зупинився, але цього разу Оля не встигла відреагувати та влетіла йому в спину. Вона відчула, як здійнялася й опустилася спина під час глибокого зітхання й лише після цього збентежено відхилилася.