50. Розслідування

- Ельдаре, де ти був? - прогарчав Віктор Юрійович на друга з порогу. - І що це?

В цю саму мить двері до офісу знову відкрилися, і в спину пана Аббасова ледь не влетів Віталій Віталійович. Після зустрічі він був у дуже доброму гуморі й атмосфера у відділі його здивувала.

- О, здоровенькі були! Чого усі зібралися та ще й такі похмурі?

- Я звернувся до старого знайомого в ІТ-відділі, - Ельдар проігнорував питання Віталія, пройшов до приміщення й поставив на спільний стіл свою ношу. - Тут рухи по операціях, включаючи зміни та видалення. Якщо Ольгу й справді хтось підставив, то тут ми зможемо знайти цьому докази. Дивитися на те, що залишилося після підчищань сенсу немає. Якщо у людини достатньо клепки, то вона не залишатиме видимих хвостів.

- Ти хочеш виконувати роботу служби безпеки? - звів брову керівник.

Ситуація з розслідуванням його бісила: директор з продажів постійно смикав через це та ще й натякав, що Віктор міг бути в долі. А що найгірше, так це притихла Ольга, яка своєю поведінкою наче вже визнала провину.

- У служби безпеки задача довести її винуватість. Не чув які настрої в директораті? - втрутився в розмову пан Шелест. Він хоч і не був присутній на нарадах, але завдяки своїм зв'язкам знав чимало.

- Що? - Оля розгублено глянула на чоловіка, адже вона гадала, що окрім пліток, що ширилися коридорами Зегер-груп справа ніяк не просувається.

- Це справді так. Нарада на завтра запланована як публічне побиття, - прогарчав пан Коломійченко. - А потім почнеться твоя відпустка, для всіх, вважай, втеча, після якої тебе напевне звільнять.

- Але... Я не можу не поїхати... Діма стільки грошей витратив... - останні слова вона сказала ледь чутно, бо, звісно ж, втрата роботи проблема серйозніша, ніж скасована відпустка.

Діма був обізнаний щодо внутрішнього розслідування. Вона одразу розповіла хлопцеві про проблеми на роботі, й той запевнив, що все з'ясується на її користь. Обіцяв допомогти й підтримати при будь-якому розвитку подій. Це дало внутрішню впевненість, і Оля стала просто чекати. А не варто було б...

- Тому ми повинні знайти докази сьогодні, щоб їй було чим відбиватися завтра, - Ельдар перервав напружену тишу.

- Так, можливо, це й не переконає всіх одразу, але принаймні у служби безпеки з'явиться новий напрям для розслідування, - Сашко підійшов до столу й узяв зі стосу частину роздруківок. - Головне, щоб Петрович це не завернув.

- Не заверне, - впевнено кивнув Віктор. Якщо директор не прислухається, він відплатить йому тією самою монетою й звинуватить у прикриванні зловмисника.

- Ну, у мене нагальних справ на сьогодні більше немає, тож я допоможу, - Віталій також підійшов до стола й собі взяв частину роздруківок.

- Дякую, - ледь не заплакала Оля від почуттів, які затопили її серце, - за допомогу і підтримку. Я... Я не знала, що мені робити і як довести свою невинуватість. Просто...

- Раніше треба було за справу братися, - перервав драматичне зізнання Віктор. - А то ходила тут, як наче вже визнала усе. У кого є вільний час, допомагайте, - віддав наказ керівник та пішов у свій кабінет. У нього сьогодні ще були невідкладні справи.

Закипіла робота. Хтось, як то пан Шелест, негайно почали вивчати документи, а дехто, як то пан Будай, швиденько завершували власні справи, щоб приєднатися до команди допомоги. Оля й собі почала переглядати роздруківки.

Поки ходила до туалету набрала Діму й у двох словах описала ситуацію.

- Можна, я потім зайду до тебе? Мені також є що тобі розказати.

- Так, звісно, - кивнула Оля й поспішила до себе в офіс.

Раптом на очі трапилася новенька з фінансового відділу. Дівчина працювала менше місяця й завжди ходила сама. Не схоже, що вона вдало влилася в колектив. І несподівана ідея осяяла Олю. Вона рішуче підійшла до дівчини:

- Добрий день, - привітно привіталася до незнайомки. - Ви ж з фінансового відділу новенька. Як вас звуть?

- Лі... Лілія... Добрий день.

- У вас є кілька хвилин? Можна запросити вас на каву?

Вуха в Олі горіли, серце калатало як скажене. Якби не досвід перемовин з клієнтами останніх місяців вона б ніколи не наважилася на такий крок: ось так просто підійти до незнайомої людини та запросити її на розмову. Дівчина злодійкувато озирнулася, наче боялася, що за нею стежать, а потім кивнула.

Оля зрозуміла, що дівчина обізнана щодо її справи, тому, коли вони сіли за столик у їдальні, не стала ходити околяса й запитала прямо:

- Лілю, ви ж знаєте, в чому мене звинувачують?

Дівчина нервово усміхнулася й кивнула.

- Й можливо, здогадуєтеся, що звинувачення - наклеп.

- Я не знаю, що думати... Але, можливо, вас підставили.

- Хто? - запитала Оля, затамувавши подих.

- Я... не можу сказати. Я працюю недавно... й ще на випробувальному терміні...

- Це Жанна?

Ліля мовчала й дивилася в бік. Оля зрозуміла, що без гарантій безпеки та анонімності Ліля не наважиться говорити.

- Лілю, - вона схилилася до дівчини й продовжила тихо, але впевнено. - Я не хочу втягувати вас в конфлікт і тим паче підставляти. Але якщо ви знаєте правду, то мовчання робить вас співучасницею злочину.

- Я... Я нічого не робила, - почервоніла дівчина.

- Так, я це знаю. Вам немає сенсу мені шкодити. І насправді я не розумію, чому фінвідділ та бухгалтерія так зненавиділи мене, що вирішили позбутися в такий спосіб...

Оля зробила паузу, сподіваючись, що її слова торкнуться душі Лілії й не прогадала:

- Ви зовсім не така, як про вас говорять... - зітхнула дівчина. - Я багато чого не знаю та не розумію, але я чула одну розмову. Я не скажу імен, але одна з них сказала, що відкоригувала документи, а інша підказувала, як це приховати.

Обличчя Оленьки посвітлішало. Слова дівчини стали важливим пазлом у складній картині інтриг фінансового відділу. Звісно, поки що нічого довести не можна, й дівчина перед нею точно не свідчитиме на її користь, але принаймні тепер Оля була впевнена, що пошуки не будуть марними. Махінації в транзакціях точно є.