49. Завіса темного сну

Оля не поспішала погоджуватися на пропозицію Діми, але за кілька днів все ж таки запитала у Віктора Юрійовича, чи зможе взяти відпустку у жовтні.

- Заміж зібралася? - похмуро поцікавився керівник.

- Ні! - не стримала вигуку підлегла. - Чого б це?

- Ну, не знаю. Чого люди одружуються? Кохання до смерті, вагітність - у кожного свої причини.

Оля збентежено поглянула на чоловіка - чого він останнім часом постійно злий, але відповіді для себе так і не знайшла. Тим не менше, вирішила обережно діяти, а не тікати, так і не отримавши відповіді на своє питання.

- Я поки що не збираюся вагітніти чи виходити заміж. Просто тижні зо два відпочити. Останні півроку були доволі напруженими. Невже я не заслужила?

- Заслужила, звісно, - відступився Віктор Юрійович. - Просто час для відпустки незвичайний ти обрала. Пиши заяву, я підпишу.

- Я поки що точних дат не знаю, просто заздалегідь вирішила спитати.

- Зрозуміло, - криво всміхнувся керівник. - Тоді повідомиш, як визначишся.

- Гаразд.

Дні ставали коротшими, а робочі години здавалися нескінченними. Оля вже не могла дочекатися осінньої відпустки, яка повинна стати довгоочікуваним перепочинком. Але мріяти про тепле море та білі пляжі завадила тінь підозр, яка несподівано нависла над нею.

Перший дзвіночок пролунав, коли одного разу керівник покликав її до свого кабінету «у важливій справі». Інтонація Віктора Юрійовича насторожила, але не здивувала - останнім часом бос все частіше був похмурий й без причини суворий. Зміни помітила не тільки вона, тому у відділі частіше спалахували суперечки. Та Олі зазвичай вдавалося достукатися до сумління чоловіка, тож вона лише внутрішньо зібралася.

- Закрий двері, - наказав пан Коломійченко, й підлегла виконала наказ. - Олю, щодо тебе до директорату надійшов сигнал. Тебе звинувачують у махінаціях.

- Що? Яких махінаціях? - з грудей мимоволі вирвався смішок, а в наступну мить накотило обурення. - Це якась помилка!

Керівник лише зітхнув.

- Це було анонімне звернення. Директор викликав мене сьогодні і повідомив про нього. Ти, Олю, начебто приймала участь у схемі відкатів із клієнтом. Поки це лише підозри, але ж ти розумієш, що компанія має розібратися в ситуації?

Руки жінки похололи. Слова звучали, як грім серед ясного неба.

- Але це брехня! Які відкати? Як би я це робила?

- Саме це компанія й збирається з'ясувати. Служба безпеки розпочне внутрішнє розслідування. На час перевірки доведеться обмежити твої повноваження. Поклич Віталія та Ельдара, а потім передай їм все щодо поточних клієнтів.

Оля вийшла з кабінету наче громом уражена. Сухим безбарвним голосом покликала заступників керівника - фактичного та формального.

- Що там? - одразу запитав пан Шелест, проходячи повз.

- Кажуть, я в схемі відкатів... - Оля відчула, як їй перехоплює дихання.

- Ти? - засміявся бува чоловік, але швидко зрозумів, що веселощі недоречні й швидко зник в кабінеті керівника.

Наступні дні стали справжнім випробуванням. Колеги один вперед іншого намагалися дізнатися про розслідування. Чутки поповзли й по інших відділах. Жіночки з фінансового відділу та відділу по роботі з персоналом із задоволенням розповсюджували гарячу новину. А служба безпеки наче не поспішала з розслідуванням, бо з пані Плутенко зв'язалися лише один раз за цілий тиждень - у телефонному режимі їй поставили кілька питань і відключилися.

Напруга пригнічувала Олю. Хотілося кудись втекти, сховатися й ніколи більше не бачити злостивих обличь у коридорах. І тут в нагоді стала довгоочікувана відпустка.

- Ти розумієш, що зараз це виглядатиме як втеча? - похмуро поцікавився Олег Олександрович.

- Байдуже, - знизала плечима Оля. - Ви всі знаєте, що це не так. У відділі кадрів знають, що це не так, бо я вже місяць як написала заяву. Мене все одно від усього відсторонили, тож невідомо навіщо я взагалі приходжу на роботу.

- Могла б спробувати все з'ясувати й довести свою невинуватість.

- Ну, я приблизно розумію, звідки віє... - жінка зморщила ніс, наче й справді відчула неприємний запах підступу. - Але я одна проти невідомої кількості ворогів.

- Ти не одна, - заперечив Едуард Іванович. - Ми допоможемо. Розкажи про свої підозри.

Олег кивнув, встав зі свого місця та підійшов ближче. Оля поглянула на нього, потім оглянула кабінет. Вловила ще один сповнений підтримки погляд - блакитні очі Олександра. Пан Аббасов, як завжди лишався відстороненим і займався своїми справами.

"Знав би він... - із жалем подумала Оля. - Не лишався би таким спокійним". Але вголос сказала інше.

- Я не впевнена з приводу конкретних осіб, але я точно знаю, хто зацікавлений у моєму звільненні. У фінвідділі давно розносять про мене всілякі чутки...

- Але чому? - вигукнув пан Семеренко.

Оля знизала плечима, хотілося сказати "через вас", але чоловіки навряд чи таке зрозуміють.

- Можливо, хтось вважає, що я не на своєму місці, хтось ревнує. Наприклад, Жанна звинувачувала мене в романі з паном Аббасовим.

Ельдар підняв голову й здивовано втупився на жінку, а Оля винувато звела брівки й знову знизала плечима.

- Ця Жанна завжди мені не подобалася, - фиркнув Олег. - Двоєдушна зміюка. Але як довести її причетність?

- Може ще раз перевірити звітність? - запропонував Ед.

- Я переглядала. По цифрах все сходиться.

- А як щодо операцій?

Чоловіки обступили Олю й стали один перед одним давати поради, де можуть бути сховані підступи від фінансового відділу. Ельдар Андрійович тим часом встав і вийшов з кабінету. Але решта цього не помітили, вирішили зібратися з силами й боротися за добре ім’я пані Плутенко.

Підтримка колег, їхня впевненість в її невинуватості, надихала й давала сили. Разом вони почали збирати докази. Робота кипіла години зо дві, коли Сашко виказав думку, яка крутилася у всіх в головах:

- Здається, хтось із фінансового відділу має більше доступу до контрактів, ніж ми думали.