48. Переїзд?

Останні дні серпня промайнули дуже швидко й забрали з собою літнє тепло. Дні зарясніли дощами й купою роботи. В той день Дмитро забирав Олю від офісу майже о восьмій. Вона сіла в машину та наче опинилася в якійсь іншій реальності - довкола дощ і вечірня метушня великого міста, а в середині спокій та затишок. Оля відкинулася на спинку та покачала головою з боку в бік, розслабляючи м'язи шиї.

- Втомилася? - спитав Діма, а Оля тяжко зітхнула:

- Втомилася. Сьогодні таке було...

Й поки автівка м'яко котилася дорогами міста, вона із захватом розповідала про складнощі робочого дня. Повечеряли вже звично в найближчому до будинку Олі ресторані. Заклад помітно змінився з того часу, як пані Плутенко відмічала тут день народження керівника - і страви смачніші, й персонал більш вишколений, і відвідувачів побільшало.

Оля зловила себе на думці про ресторан, коли закінчувала свою оповідь про напружений робочий день, й вже хотіла виказати захват з приводу змін та похвалити свого хлопця за чудові навички управління, як він несподівано запропонував:

- Не хочеш зайти до мене в гості сьогодні?

- Але ж ти казав, що живеш з родичами. Щось я не готова так зненацька знайомитися.

- Та ні. Я запрошую до себе. Ремонт нарешті завершили, тож я можу переїхати у власне житло.

- Я б із задоволенням, - розслабившись, усміхнулася Оля, - але Грім цілий день вдома негуляний.

- Грома ми вигуляємо, не хвилюйся.

- Ну гаразд, - нарешті кивнула Оленька. Насправді їй дуже цікаво було подивитися на оселю свого хлопця, адже раніше вони були тільки у неї вдома.

Вони разом зайшли у двір і господиня звично відчинила двері. Радісний собака вискочив та зробив кілька кіл навколо людей і ткнувся вологим носом Дмитрові в руку. Отримавши легке почісування, чкурнув углиб двору оглядати свої володіння.

- Досі не розумію, чому ти не залишаєш його у дворі. Гаразд зараз чи взимку, але ж усе літо...

- Він перелазить через паркан.

- Через паркан? - чоловік оцінив поглядом огорожу й з недовірою похитав головою. - Але ж зараз він не намагається втікати.

- Він не тікає, а мене шукає. І навіть знаходить, якщо я недалеко. Наприклад, в магазин вийшла. Але я боюся, що якщо він побіжить за мною на роботу, то загубиться.

- Я зрозумів. Ну що, ходімо до мене?

- Нехай Грім ще трошки погуляє. Він буде сильно сумувати, якщо я так швидко піду.

- Він може піти з нами, - знизав плечима Дмитро.

- Справді?

- Звісно. Якщо ти погодишся до мене переїхати, то треба буде забрати і його.

- Ти справді готовий тримати в своїй квартирі собаку? - Оля поплескала по стегну, підкликаючи улюбленця та причепила до ошийника повід.

- Чому у квартирі? - здивувався Дмитро. - Невже ти досі не зрозуміла?

Оля знизала плечима й вийшла за хвіртку:

- Ти про що?

- Про те, де я тепер житиму.

Погляд жінки мимоволі ковзнув по новому паркану сусіднього двора й у голові промайнула здогадка.

- Ні... - відмовляючись вірити у неї, крутонула головою дівчина.

- Так, - засвітився усмішкою чоловік.

- Ти що перекупив цей будинок, щоб бути ближчим до мене? - з недовірою звела брови Оля.

- Ні. Я купив цю ділянку, ще до того, як дізнався, де ти живеш... Ну, тобто, тоді я його ще не купив, але вже прийняв рішення... А тут ще й ти...

- Чому ти приховував це від мене?

- Я не приховував, просто ми ніколи не обговорювали цю тему. І я не наважувався заговорити про спільне проживання поки будинок був ще не готовий. А тепер він придатний для життя, і я хочу тобі все показати.

Діма взяв дівчину за руку і повів до своєї хвіртки. Завівши гостей у двір, згадав про машину, яка залишилася на вулиці. Поки чоловік заганяв автівку у двір, Оля оглянула прилеглу територію. Щоправда оглядати поки що не було чого - вимощений плиткою в'їзд до гаража й рівна земля, з якої подекуди стирчали кущики бур'янів.

Будинок також виявився майже порожнім. Довелося вмикати уяву, щоб побачити кабінет, спортзалу та затишну вітальню. Зате Громові простір сподобався, собака із задоволенням бігав та обнюхував нові території.

- Кухня, ванна та спальня облаштовані, тож жити можна. А решту я хотів, щоб ми заповнювали вже разом. Я хочу, щоб тобі було комфортно тут, разом зі мною.

- Та я не надто вибаглива до інтер'єру, - ніяково захихикала Оля, пригадуючи оселю, де зараз жила. Більшість меблів та їх розташування дісталися від попередніх господарів, і вона й не думала їх міняти. - Вже зараз тут дуже затишно.

- Тоді залишимо все як є, - Діма наблизився та згріб дівчину в обійми. Цікавого собаку довелося залишити в коридорі.

...Дмитро погладжував ніжну шкіру дівчини і не міг надивитися на неї. Після палкого сексу сил вже не лишилося, але хотілося ще трішки більше потішити, ще трішки довше насолодитися задоволенням на її обличчі, не відпускати у сон, а тримати поряд із собою.

- Ти так і не відповіла, - хрипко промовив чоловік. - Ти згодна переїхати?

Оля розплющила примружені очі, торкнулася чоловічого обличчя долонею й потягнулася до нього.

- Із задоволенням, - сказала в губи й закарбувала свої слова поцілунком.

Дмитро притиснув кохану до себе й упав із нею на подушку. Виявилося ще трохи сил лишилося.

Наступний ранок був наче сон. Діма хазяйнував на новій кухні, а Ольга наче причарована спостерігала за коханим. Щоправда довелося взяти зі старої  кухні кілька речей. А ще відвести Грома додому, бо невідомо, як відреагує собака, опинившись на самоті у зовсім новому будинку.

Поставивши тарілки на стіл, Дмитро раптом запропонував:

- Оль, а давай восени втечемо від сірості? Поставимо все на паузу і поїдемо до моря. Куди-небудь, де тепло і сонце.

Оля здивовано подивилася на нього. Її думки одразу сплуталися. Втечемо? Від чого він раптом вирішив тікати? Діма вже переконав у своїй серйозності та відданості справі, а тут - раптом такі ідеї.