46. Коли ноги біжать, а серце зупиняється

Оля забігла до туалету. Приміщення було порожнє, тож перше, що вона зробила, від душі вилаялася.

- Що ж за день сьогодні такий? - трохи заспокоївшись, бурмотіла сама до себе. - Я вже посивіла напевне. Коли вже це "нескінченне коло проблем" скінчиться?

Вже миючи руки, вирішила умитися. День хоч і не був дуже спекотний, але з усією цією біганиною, порція холодної свіжості не завадить. Перев'язала хвіст. До приміщення зайшли дві жіночки:

- ...Я не знаю, він у діловому костюмі. Точно не з наших...

- Дивно...

Натрапивши поглядом на Олю, вони замовчали. Але пані Плутенко не звернула на них уваги, повністю занурившись у власні думки: "Треба якось пережити той останній конкурс та майнути додому. Не хочу вже нікого бачити".

Але побачити довелося. Біля виходу на неї чекав Діма.

- Ти як? - спитав наче буденно, але серце в Олі стиснулося. "Ну чого ти від мене ще хочеш? Не муч мене, не бачиш я намагаюся тебе забути!"

- Та наче нормально, - знизала плечима дівчина. - Чому питаєш?

- Хотів дізнатися... Ти виглядала засмученою, може потрібна якась допомога? У мене є хороший адвокат.

- Схоже, що мені потрібен адвокат? Хоч іноді й виникає таке бажання, але я поки що нікого не вбила, - ляпнула жінка перше, що прийшло в голову.

- Я мав на увазі домагання... чи це?... Олю, пробач мені. Я не знаю, що думати. Я не хочу так про тебе думати, але... - Дмитро проковтнув клубок, що став у горлі. Він вкрай заплутався. Він хотів вірити, що дівчина його мрії насправді потрапила в біду та потребує його допомоги, й байдуже на перешіптування, які він чув у натовпі. Ну, майже байдуже...

Тим часом Оля намагалася зрозуміти сенс почутого.

- Домагання?

- Ти сказала, що розійшлася з хлопцем, і за п'ятнадцять хвилин вже з іншим...

- Чесно кажучи, я сама нічого не розумію, але запевняю, що Віктор Юрійович нічого такого на увазі не мав, - здивовано промовила вона, аж раптом відчула роздратування: "Чого це я перед ним виправдовуюся?" - А взагалі, це не твоя справа. Забув, що ти мене кинув?

- Це ти роздмухала на рівному місці сварку, а наступного дня стрибнула до ліжка іншого.

- Нікуди я не стрибала, - щоки Олі спалахнули від обурення. - Мене відрядили для термінових перемовин. А ти навигадував собі чогось та ще й не дав і слова сказати, коли я повернулася. І нічого собі "на рівному місці"! Ти двоєдушний та корисливий, використовуєш людей для своїх потреб. А якщо вони не відповідають твоїм стандартам, відштовхуєш. Я не ідеальна - так, але я принаймні була щира з тобою.

- Я... також був щирий, - Діма збентежено потягнувся до жіночої руки. - Мої почуття до тебе завжди були щирими.

Раптом ожив телефон в кишені Олі. Здригнувшись, вона приклала ґаджет до вуха.

- Олю, за дві хвилини старт. Де ти є? - оглушив її вигук Олега Олександровича.

- Уже біжу! - зойкнула жінка й справді побігла в бік спортивного майданчика.

Не довго думаючи, Дмитро зірвався з місця за нею. Він вирішив більше не робити висновків холодним розумом, зараз він хотів вчиняти правильно, біжучи наввипередки зі своїм серцем. І воно підказувало бути поряд з нею, хай там що.

Зупинився в кільком метрах від точки старту, де вже зібралися три команди й ведуча завершувала представлення конкурсу:

- Ще раз наголошую: виграє тільки та команда, всі учасники якої одночасно дістануться до фінішу. Тому бережіть одне одного та не дайте впасти своїм колегам. Доведіть, що ви справжня команда!

Дмитро з тривогою поглянув на дівчину, яка щось палко заперечувала, але зрештою кивнула головою. Всі члени відділу вишикувалися один за одним й за сигналом почали підніматися на колоду. Для їхньої команди це випробування виявилося аж занадто просте, тому всі спокійно та швидко перебралися на інший бік перешкоди. Однак, не всім так пощастило - на сусідньому снаряді один з учасників підслизнувся. Той хто слідував за ним, спробував утримати члена команди, й вони обоє повалилися на мати. Довелося всім повертатися на початкову точку й починати проходження наново.

Наступне випробування виглядало набагато складнішим. На нерівній основі - м'ячі з піском, колоди й куби - були розкладені платформи. Кожна з них хиталася та перехилялася, коли на неї хтось ставав. Тут учасникам довелося не тільки балансувати на нерівній поверхні, а ще й враховувати вагу членів команди, які йшли за ними.

В якийсь момент пан Крилов поспішив та ступив на платформу, з якої ще не встигла зіскочити Оля. Втрачаючи рівновагу, жінка зойкнула та похилилася. Ед, зрозумівши свою хибу, спробував вирівняти платформу та, здавалося, вже було запізно. В останню мить від падіння врятувала рука Ельдара, яка міцно обхопила зап'ясток Олі й висмикнула з небезпеки. З іншого боку їх страхували Віталій і Сашко, які для підтримки рівноваги сперлися на хитку основу.

- Дякую, - видихнула Ольга, переводячи дух.

- Нормально, - кивнув пан Аббасов. - Йди вперед.

Решту відрізку випробування жінка йшла в компанії Віталія для компенсації різниці у вазі.

- Невдовзі світитися станеш, такою тендітною стала, - пропихкав чоловік, коли вони нарешті дісталися твердої поверхні. - Чого твій хлопець тебе не годує?

Оля знову закопилила губу:

- Ми розійшлися, Віталію Віталійовичу. Вже більше місяця як.

- А чого він тоді за тобою бігає? Та ще й он ледь через огорожу не перестрибнув, коли ти падала.

Оля глянула в бік, куди кивнув колега. Діма й справді був там. Темніший за хмару стояв, вчепившись побілілими пальцями в огорожу.

- Так, не розслабляємося, - закликав Віктор Юрійович, який йшов заключним і нарешті дістався до твердої поверхні. - На п'яти нам наступають рекламники. На останньому етапі Ед та Олег допомагають Олі. Де треба - підсадити, де треба - підтягнути.

- А можна я підсаджувати буду? - не зміг втриматися від жарту пан Будай.

- Для тебе, Сергіїч, за проханням твоєї дружини, у мене інше завдання: бути в авангарді, - не змінивши ані тону, ані виразу обличчя, пожартував у відповідь керівник, і всі дружно засміялися.