42. Коло змін

- Що? Що ви робите? - видихнула Оля, відчуваючи, що ноги її підгинаються.

- Ти б ніколи не погодилася, якби я спробував пояснити, - тихим грудним голосом промовив чоловік, провів її до канапи й обережно посадив.

Сам сів навпроти навпочіпки й продовжив робити масаж, пірнаючи пальцями у волосся. Зачіска була безнадійно зіпсована, проте Ользі на те було байдуже, адже такого задоволення вона давно не відчувала.

- Це лімфодренажний масаж, - пролунало наче звідкілясь здалеку. - На жаль, бачу він тобі конче необхідний.

Тим часом руки ковзнули по шиї до ключиць, а потім зосередилися на плечах, час від часу повертаючись до ключиць, а точніше - до області під ними. Після кожного натискання там жінка відчувала, як в голові стає легше, а перед очима наче світлішає.

- Нічого собі. Я справді почуваюся набагато краще, - посмішку вже не треба було вичавлювати, вона сама поселилася на губах.

- То ти довіришся мені? - усміхнувся у відповідь колега.

- Тобто?

- Масаж спини буде ще більш ефективний, - Оля помітила як під її поглядом чоловік починає ніяковіти, а світла шкіра рожевіє навіть на виголеній голові.

Але збентеження колеги наштовхнуло до зовсім несподіваного висновку.

- То от що ви робили тут з тією дівчиною.

- Якою дівчиною? - здивувався пан Крилов несподіваній зміні теми розмови.

- Коли я тільки прийшла, ви приводили до цього кабінету дівчину з іншого відділу...

- Вона сама мене попросила. Я робив їй тільки масаж голови, - чомусь швидко відповів чоловік, а потім додав: - Але досвід у мене великий. Я постійно займаюся відновленням спортсменів після травм.

Ольга чудово розуміла до чого хилить Едуард Іванович - масаж спини потребував оголення. А це було соромно і наче зрада... тобто нестатутна поведінка в стінах компанії.

- Ну, я не знаю чи зручно це. В кабінеті Віктора Юрійовича...

- Я ж замкнув двері.

Оля закрила обличчя руками.

- Та я не про те...

- Часу вдосталь. Він дав нам півгодини.

- Це дуже ніяково звучить, - нервово засміялася пані Плутенко.

- Так, я розумію, але ж це про здоров'я. І всі це розуміють.

Оля згадала, що десять хвилин тому Едуард Іванович провів її повз повний склад відділу й зачинився із нею в кабінеті керівника. Ситуація була така абсурдна, що корчити із себе цнотливу незайманість - лише наводити на непотрібні думки оточення.

- Ну, гаразд, - видихнула вона. - Буду дуже вдячна й хочу відплатити потім чимось.

Здоровань посміхнувся та розвернувся обличчям до дверей.

- За кожен сеанс будеш пригощати мене домашнім обідом.

- То їх буде декілька? За таких умов Віталій Віталійович точно чутки почне розповсюджувати, - знімаючи сорочку засміялася Оля, а потім лягла на канапу. - Я готова.

- З ним ми розберемося, - пообіцяв пан Крилов.

Повернення Едуарда та Ольги до загального кабінету не викликало жодної реакції з боку колег. Всі продовжували працювати, в приміщенні панував звичний гомін. Невдовзі повернувся пан Коломійченко й спитав, чи все гаразд. Отримавши запевнення від пана Крилова, що все пройшло чудово, він повернувся за свій робочий стіл.

Тільки зараз Оля звернула увагу на те, що керівник останніми днями знову став якимось аж занадто тихим. І як зазвичай ставалося в таких ситуаціях, пан Шелест починав тягнути на себе ковдру керівництва.

- Пані та панове, - якось зайшов він до кабінету з таким виглядом наче його призначили повелителем неба й землі. - Чи всі готові до тімбілдінгу?

- Як завжди, - закотив очі Олег Олександрович.

- Де твій ентузіазм, Олеже? - підскочив пан Будай. - Ти ж серед нас наймолодший, енергії повинно бути прірва.

- Я всю її на роботу витрачаю, - буркнув хлопець. - Де тільки у тебе вона береться?

- Одна тільки думка про дівчат у вільному одязі збільшує енергію Михася в сто разів, - не втримався від кпини Едуард Іванович.

- Гей, хіба ж можна про свого наставника таке казати? - вдавано обурився Михайло Сергійович.

- Ми майже в один час з тобою прийшли, - відмахнувся пан Крилов.

- Так, але я на п'ять років від тебе старший.

- Всього лише на п'ять? - не втрималася від коментаря Оля. - Я думала Едуард Іванович значно молодший.

На мить зависла тиша, а потім всі розсміялися: "Взула!", "Це здоровий спосіб життя проти розпусти", "А скільки ж тоді йому років?"

Так, у гомоні Оля зрештою дізналася, що наприкінці літа компанія проводить масштабний захід, спрямований на фізичний розвиток та розвиток згуртованості співробітників. Це не звичний корпоратив із шашликами на природі, а масштабна подія з купою конкурсів та змагань. Цей захід, а також святкування Різдва були двома незмінними щорічними подіями чи не з дня заснування компанії й спонсорувалися самим засновником - паном Зегером. На відміну від різдвяного корпоративу на цей захід не запрошували гостей та ЗМІ, однак співробітники могли взяти своїх близьких та родичів, тож щороку подія мала чималий розмах.

В наступні дні всі розмови крутилися довкола "Серпневого кола" - так називали подію співробітники, адже за цей час кожен відділ повинен був подати заявки на участь в одному спортивному змаганні та одному конкурсі. Виявилося, що із самого початку Оля не помилилася, охрестивши співробітників відділу по роботі з корпоративними клієнтам волейбольною командою. Вже кілька років поспіль вони були чемпіонами у змаганнях в цьому виді спорту.

А от з конкурсом виникли суперечки. Подробиці завдань не відкривалися, тому лишалося орієнтуватися лише по назвах. Чоловіки рішуче відкинули конкурси із назвами "Офісна пантоміма" та Місцевий декоратор", а потім методом жеребкування обрали конкурс "Переправа".

Олі в дискусіях приймати участь не було коли, адже Віктор Юрійович, як і обіцяв, дав їй особливого клієнта. Втім її голос про те, що можна прийняти участь в декоруванні не заради виграшу, а просто щоб отримати задоволення, ніхто б і слухати не став. Адже ці чоловіки бажали тільки перемог.