39. Найщасливіший день

Коли Ольга вийшла з кімнати, у вітальні на неї чекав бадьорий, але дещо неуважний чоловік. Звісно, вона не стала його вбивати й навіть нічого не сказала з приводу недоречних вигуків з-за дверей. Це її особисті проблеми, й колезі про них знати зовсім не обов'язково. Навіщо? Щоб почути вибачення? Їй вони не потрібні.

Справи, як завжди, забрали всі сили, а згодом і увагу. Але з огляду на попередню ніч без сну на довго ані сил, ані уваги не вистачило. В якусь мить Оля зрозуміла, що задрімала з відкритими очима поки пан Шелест щось швидко нотував у ноутбуці.

- Так, є. Добре, що ти про це згадала Олю, - ці слова привели до тями.

Оленька кивнула, намагаючись пригадати, що ж такого вона щойно запропонувала. Віталій Віталійович уважно подивився на неї, а потім ляснув долонями по стільниці.

- Ну, на сьогодні все. Залишилося узгодити з фін- та юрвідділом, але це вже завтра.

Оля вдячно поглянула на колегу й кивнула: "Тоді на добраніч". Але щойно вона опинилася в кімнаті наодинці зі своїми думками, хвиля невизначеності та самотності накрила її всю. Тримаючи телефон у руках, Оля відчула, як змішується злість і сумнів. Злість через те, що Діма навіть не спробував вислухати її пояснення. З іншого боку, хтозна, як сама вона вчинила б у такій ситуації і чи стала б слухати виправдання від людини, якій навіть в очі глянути не може.

Оля знову повернулася до думки, що потрібно дати собі трохи часу, щоб зрозуміти, чого вона насправді хоче і чи варті стосунки тих жертв, яких вони вимагають. Вкотре, відкладаючи телефон у бік, жінка дозволила собі на мить втратити контроль і гірко заплакала.

***

Відрядження добігало кінця. Позаду залишився виснажливий день роботи, який завершився пізно ввечері. В останню мить вони встигли заскочити у потяг, який повіз їх у рідне місто.

Вони розмістилися в купе, й Віталій Віталійович впавши на своє сидіння, відкинув голову на спинку та спробував витягти свої довгі ноги, але марно - передки черевиків уперлися в сидіння напроти. Довелося вдовольнитися розкинутими в боки руками.

- Пощастило, що в останню мить звільнилися місця, - видихнув чоловік з полегшенням.

- Мабуть, хтось вирішив трохи довше затриматися на морі, - усміхнулася Оля та поглянула у вікно на яскраво освітлений залізничний вокзал.

Так, це був один з найвиснажливіших днів для неї, але й один з найщасливіших.

Ранок почався з невеличкої паніки. Поки пан Шелест узгоджував документи з юрвідділом, Оля подзвонила до фінансового. Жанна невдоволено бурмотіла через те, що її змусили припхатися до офісу вдосвіта, хоч про це її попереджали заздалегідь, а потім і зовсім оглушила новиною:

- Я не можу підписати ваші документи, бо в тебе, Олю, там помилки в цифрах. Цифри по категоріям та загальні не збігаються. Не знаю, як це сталося, але потрібно виправити.

Менеджерка з продажів почала поривчасто перевіряти цифри й шукати ту різницю, яка не хотіла підтягатися до загальної вартості. Жанна на фоні невдоволено бурмотіла про те, що треба краще готуватися, що Олі з її освітою соромно робити такі помилки і ще, щось, що жінка вже не вловлювала на фоні, геть поринувши у розрахунки.

- Тут. Дивися, ось цей стовпчик автоматично підтягнув дані не з того джерела, - пояснила Оля, негайно виправляючи помилку. - У тебе ж воно мало червоним підсвічуватися.

- Чого це я маю ваші помилки виправляти? - буркнула Жанна, а потім наче отямилася й усміхнулася у слухавку. - Жартую-жартую. Насправді я також не помітила. Пробач. Мабуть ще сплю.

На узгодження з фінансовим відділом пішло трохи більше часу, ніж вони розраховували, але зрештою все виглядало ідеально. Пан Шелест, який уже давно закінчив свої справи і тепер працював над тим, щоб пропозицію вигідно представити, схвально кивнув:

- Молодець. А тепер давайте зосередимося на презентації. Нам потрібно встигнути до обіду.

Презентацію вони завершили вчасно, незважаючи на нестримний перфекціонізм Ольги, який змушував переглядати кожен аркуш по кілька разів. Лише коли Віталій Віталійович запевнив, що все і так ідеально, вона спромоглася відірватися від коригування.

На другу годину дня було призначено зустріч, тож колеги поспішили до конференц-холу, який приймав гостей пані Марини. Конференція, організована нею, була чудовим поєднанням користі та літнього відпочинку для підприємців.

Зустрів представників Зегер-груп заступник генерального директора, якийсь чомусь упереджено ставився до майбутніх партнерів. Він з'явився в супроводі юристки та прискіпливо вивчав кожну букву пропозиції. Така несправедливість розлютила Олю, особливо зважаючи на вранішню пригоду з родичкою, й менеджерку з продажу охопив професійний азарт. Переконати цього упертюха стало справою честі. Ближче до третьої години дня з'явилася пані Марина. Вона тихо увійшла до кабінету й деякий час спостерігала за суперечкою пані Ольги й підлеглих від дверей. Пан Шелест єдиний, хто помітив її появу, усміхнувся й кивнув, але не наважився переривати дискусію.

В Марини на тактовність часу не було. Вона була в захваті від дівчини, а згодом і від пропозиції Зегер-груп, тому вирішила завершити всі юридичні питання просто тут і зараз до свого від'їзду...

***

Пан Шелест запропонував випити кави. Подумавши, Оля погодилася на чай. Провідниця невдовзі принесла напої й нагадала, що розбудить їх о четвертій годині ранку. Коли вони знову опинилися наодинці, деякий час панувала тиша, яку перервав Віталій Віталійович:

- В черговий раз дивуюся тобі, Олю. Не думав, що так добре впораєшся з тиском цього Івана. Втім зі мною ти завжди була впевнена...

Оля здивовано підняла брову.

- Не завжди. Я довго не могла наважитися на розмову з вами... А тут... Просто я знала, що роблю, а мені намагалися довести, що ні.

- Це важливо, - задумливо сказав пан Шелест. - Напевне саме це Вітя розгледів у тобі. Я вважав, що ти просто скалка в дупі, а ти ще й азартна скалка. Якщо продовжуватимеш так і надалі, на тебе чекає успішна кар'єра. Оля відчула приємне тепло від цих слів, хоча Віталій Віталійович й здобрив похвалу чималою порцією сарказму.