38. На лезі ревнощів

На вокзалі, поки пан Шелест телефоном налагоджував справи з бронюванням готелю, Оля сиділа з невеликим картонним стаканчиком кави в руках та намагалася розкласти свої думки по поличках. Дмитро кохав її - в цьому жінка не сумнівалася, але іноді здавалося, що його уявлення про кохання були занадто непослідовними. Ревнощі, які він висловлював вчора, роздратували її до глибини душі, адже сам він поводився ще й гірше. Також він наче й підтримував завжди, але його несподівано жорстке ставлення до світу, до справи, якій він присвятив життя та до оточення, налякали. Виходить, що його теплі слова та ніжність можуть бути просто прагматичним розрахунком для того, щоб отримати бажане. Чи насправді він відчуває те, про що говорить, чи це просто приємна картинка, як для тої рудої? І, здається, в цьому вони з Дмитром не сходилися. Адже вона навпаки не проявляючи ззовні майже ніяких почуттів, була виром емоцій та переживань.

Від думок відволік колега, який нагадав, що вже час іти на потяг. Оля не помітила, як минули кілька годин дороги, поки вони обговорювали подробиці майбутніх подій. Віталій Віталійович в черговий раз терпляче провів її за планом бесіди, підказав, як і коли додавати слушні коментарі, де і як шукати й використовувати важелі впливу. Коли потяг нарешті прибув у пункт призначення, вона вийшла на перон і зітхнула, відчувши свіже морське повітря. Легкий бриз, що легко торкався волосся та пробирався крізь вільну тканину сорочки, змусив яскраво відчути, що вона далека від дому. І ця робоча поїздка десь у глибині душі подарувала полегшення, оскільки на деякий час можна залишити всі незавершені емоційні гойдалки вдома.

Також Оля була надзвичайно вдячна долі за те, що Віталій Віталійович був зараз із нею. Не тільки тому, що він вирішував побутові питання, тягав її за собою та ще й навчав професійним хитрощам, а й за те, що своєю присутністю не давав відволікатися від роботи.

Таксі привезло їх до мотелю. Їхній номер мав спільну вітальню та санвузол, а ще чудову терасу з видом на море. Та розглядати помешкання часу не було. Ольга швидко перевдяглася в своїй кімнаті та вирушила на конференцію. Кілька годин нудних і не дуже виступів, невелика перерва, під час якої була чергова порція кави. Панові Шелесту вдалося роздобути кілька канапок, якими він поділився з напарницею. Це було, звісно, надзвичайно доречно, проте мало. Тож до вечері Оленька готова була з'їсти слона та запити трав'яний чаєм, оскільки гіркий смак кави вже остогид. Проте жінка трималася, адже треба було ще справити гарне враження на клієнтів.

Зустріч була призначена на четверту вечора. Ресторан розлігся просто над поверхнею води на високих підпорах. Через величезні панорамні вікна аж до горизонту простягалася водна гладь, також було видно частину пляжу, на якому ще досі засмагали та купалися відпочивальники. Оля трохи затримала погляд на мерехтливих хвилях. В цьому році вона й не сподівалася побачити море.

Віталій Віталійович, який йшов за нею, мрійливо зітхнув:

- Хоч би разок пірнути...

Оля підтримала його думку кивком та усмішкою.

Представники від іншої сторони вже чекали на них за столом. Чоловік та жінка приблизно років сорока. Жінка мала трохи недбалий вигляд. Можливо, через не дуже вдалу засмагу макіяж ліг не рівно й крізь товстий шар тонального засобу червоніли ніс та вилиці.

Саме Марина, так звали співрозмовницю, була метою цього термінового відрядження. Ця жінка була співвласницею будівельної компанії, яка займалася будівництвом елітного та комерційного житла. І все начебто нічого, проте це була перша жінка в такому статусі, про яку Оля хоча б чула.

Її супутник Іван був заступником генерального директора. Він був категорично проти того, щоб співпрацювати із Зегер-груп. Та Вікторові Юрійовичу вдалося вийти на його керівницю й зацікавити. Ось в такі умови й були спрямовані Віталій та Ольга. Тепер їм потрібно було обговорити все особисто та вислухавши побажання можливих клієнтів зробити таку пропозицію, від якої вони не зможуть відмовитися.

Вечеря проходила добре. Пані Марина була налаштована досить дружньо, більше того, вона дуже зацікавилася Ольгою. 

Нарешті клієнти пішли. Оля та Віталій опинилися трохи осторонь від входу до закладу. Й тут жінка нарешті змогла зняти усміхнену маску зі свого обличчя. Від такого різкого перевтілення пан Шелест здивовано звів брови.

- Щось сталося?

- Та ні. Просто нарешті можна розслабитися, - зітхнула Ольга і пожалілася: - Пані Марина дуже гарна жінка, але спілкування з нею насправді виснажує.

- Й не скажеш, що ти така гарна актриса, - гмикнув чоловік, а потім розвернувся до моря й запропонував: - Не хочеш пройтися, розвіятися?

Оля заглянула у темний мерехтливий простір. Свіжий солоний вітерець та шурхіт хвиль, що лоскотав слух... Безумовно, відповідь була "Хочу".

Кілька хвилин ішли у тиші. За цей час Оля й справді встигла "провітрити голову", й у неї з новою силою хлинули думки щодо сьогоднішньої зустрічі. Віталій, що нишком поглядав на неї, помітив, як між брів пролягла задумлива зморшка. Чоловік усміхнувся й спитав.

- Про що замислилася? - а коли дівчина поділилася своїми думками, вдавано розчаровано зітхнув: - Хіба ж можна бути такою неромантичною? Море, зірки, привабливий чоловік поруч, а в тебе жодного хвилювання через це.

Оля почервоніла. Тепер, коли Віталій Віталійович сказав, ситуація й справді нагадувала романтичну прогулянку: і море, і зорі, і навіть привабливий чоловік були в наявності, проте... не її привабливий чоловік.

Про все це, як могла - збиваючись та заїкаючись, Оленька й розповіла.

Пан Шелест уважно вислухав її. Проте ніяк не відреагував, і нічого не відповів. А за хвилину запропонував повертатися до готелю, бо в них ще купа справ.

Оля не вірила в те, що могла насправді подобатися чоловікові. Проте, можливо, йому був цікавий секс на цю ніч. І судячи з його реакції, тобто відсутності реакції, цікавість не була такою вже сильною.