37. Розколина відображень

Втомлено мружачись від вранішнього світла, Аліка вийшла з майстерні. Невдовзі треба було везти доньок на гімнастику, а вона так захопилася з вечора зі своїм новим проєктом, що не помітила як настав ранок. Поспати зараз - лише погіршити свій стан, тому дівчина попленталася до кухні, яка слугувала в квартирі також і вітальнею, й столовою.

- Кавосику-кавосику, - бубоніла заспана білявка, коли раптом натрапила на старшого брата.

Припухлі очі дивилися кудись у простір попереду, горнятко з кавою застигло на півдорозі до рота.

- Ти чого це кавою зранку заливаєшся? Чи тобі ночі не вистачило? - посварила "розвалину" Аля та вихопила з рук горнятко. Напій всередині був вже майже холодний і майже цілий. - Чи ти просто в такий спосіб у нас тепер спиш?

Дмитро сфокусував погляд на сестрі й за мить втомлено потер перенісся.

- Не знаю... Ні, не сплю, звісно, замислився просто...

- Щось на роботі? - Аля опустилася поруч.

- Ні, - хитнув головою чоловік. - Ми з Олею розійшлися... Здається...

І він розповів про події вчорашньої ночі й про свої сумніви, які виникли після того, як Оля пішла. Чи насправді він так добре знав дівчину, як вважав раніше? Чи не створив за стільки років собі образ, який зрештою й покохав? Також Дмитро раптом зрозумів, що їхні уявлення про любов можуть бути надто різними: він хотів рівноправного партнера, який, як і він, довіряє, сприймає як хороше так і погане, підлаштовується, а вона… вона раптом стала вимагати те, що він фізично не міг зараз дати - час та увагу, та ще ображалася через якісь стіни.

- Можливо, ми просто дивимось на світ з різних кутів, - закінчив він свою розповідь і знову пірнув у роздуми. Його лякала думка, що їхнє майбутнє, яке він зовсім недавно уявляв таким певним, виявилося набагато хиткішим. Чи зможе він прийняти її, не відчуваючи при цьому себе у програші? А може, йому просто не вистачало сміливості бути з жінкою, яка йде власним шляхом?

- Звісно, що ви різні, - знизала плечима білявка. - Цього ніхто не заперечує й сварки для закоханих - справа звичайна. Та в цьому випадку дивна якась ситуація виходить. Проблема висмоктана з пальця, якщо чесно. Тебе я зрозуміти можу, в тебе мізки через роботу не в той бік. Проте Оля. Мені вона не здалася людиною, яка надто тужить від самотності, - Аля помовчала зважуючи, а потім продовжила: - Втім, це могло бути тільки приводом... Я нічого не казала, бо у вас начебто все було гаразд, але, можливо, зараз вона обрала інший варіант?

- Інший варіант? - луною озвався чоловік, а дівчина впевнено кивнула й пояснила:

- Ну, ми з нею якось зустрілися в СПА, й вона сказала, що це подарунок від якогось хлопця. Начебто якась вдячність. Але, як на мене, це натяк. У якості вдячності дарують букет із сухофруктів чи вино, а не масаж на все тіло з ароматними оліями.

Слова сестри спровокували яскраву картинку в свідомості Дмитра, в якій під повільними рухами масажиста Оля насолоджується розслабленням, а від її шкіри - блискучої та шовкової - розлітаються спокусливі аромати. В паху занило, а серце стиснулося. Дмитро замружився, стало важко дихати. А в наступну мить він раптом відчув роздратування: "І хто ще з нас вибудовує стіни? І хто ще не справжній? Кожна моя думка зрештою притікає до неї. У мене вже язик стерся казати, як сильно я її хочу, яка важлива вона в моєму житті, а вона... Невже все ж таки інший варіант?"

Чоловік встав та вийшов з кімнати.

***

Оля прокинулася раніше, ніж зазвичай, і відразу відчула, що нічого доброго цей день не принесе. Можливо справа в тому, що попереду була ще одна серйозна розмова з Дмитром. Їм обом варто було вибачитися й ще раз поговорити, вже на свіжу голову. Проте Оля не була впевнена, що він захоче говорити і тим паче вибачатися. Півночі дівчина підбирала аргументи на свою користь, й лише коли вони здалися дуже переконливими, змогла заснути. Тепер лишалося почекати другої чи третьої години дня, коли Діма прокинеться, й спіймати його перед роботою.

Та не так сталося, як гадалося. Дзвінок від керівника зняв проблему з Дмитром, але стало ще гірше - їй терміново потрібно було виїхати у відрядження.

- Ні, відкласти не вийде, - відрізав Віктор Юрійович. - Клієнт за кілька днів надовго їде з країни. Краще провести перемовини зараз, а не їхати потім за ним чортові на рога.

- Але ж у мене навіть з місцевими нормально провести зустріч не дуже виходить. Може доручите комусь іншому? Будь ласка!

- З таким настроєм, Олю, ти ніколи не досягнеш успіху. Інший би навпаки ухопився за таку можливість, - посварився на підлеглу пан Коломійченко, а потім заспокоїв: - Ти не будеш сама. Вітя також поїде. Він розповість тобі подробиці, також з ним визначите ролі. Все я не маю часу. Збирайся, він вже скоро заїде за тобою.

Навіть не встигнувши запитати про деталі, Оля розуміла, що ця поїздка і цей клієнт не пов’язані з робочими планами, які вони обговорювали раніше.

Тільки на мить вона задумалася, чи варто розказати про відрядження Дмитрові. Навіть взяла телефон, щоб написати йому, але зрештою передумала. Нічна сварка досі жевріла в її пам’яті, і спогад про їхній останній погляд один на одного наводив на думку, що їм обом треба як слід охолонути. Крім того, Діма все одно спить - після вчорашнього бенкету він напевне виснажений.

Швидко збираючись, Оля кидала в дорожню сумку лише найнеобхідніше. Бідний Грім, побачивши сумку вчинив справжню істерику, найстрашніший страх нещасного собаки справджувався - господиня кидала його напризволяще!

І хоч насправді все було не так, адже Оля вже домовилася з мамою та подругою, щоб ті приглянули та попіклувалися про її хлопчика, Грім вже почувався самотнім та покинутим.

На щастя, відрядження мало бути коротким, тому думка про те, що вона не встигне сильно налякати собаку, трохи заспокоювала. Збираючись, вона відчувала дивне змішання емоцій - невиразну тривогу через Дмитра, але й несподівану легкість. Наче це відрядження стало приводом тимчасово втекти від усього, що так важко тиснуло на неї.