31. Пропозиція

- Я вважала, що ми завжди говоримо відверто, - нервово гигикнула Оля. Тон, яким керівник сказав останні слова чомусь налякав.

- Так, справді, - трохи пом'якшав голос Віктора Юрійовича. - І чого я так завівся? Кхм... Ольго, я хочу запропонувати тобі перейти на іншу посаду.

- Вас не влаштовує як я працюю? - проковтнула клубок жінка, перебираючи у пам'яті останні події й намагаючись зрозуміти, що могло стати причиною бажання від неї позбавитися?

- Навпаки. Мені здається, що ти марнуєш свій час і талант. Я не знаю, наскільки важливою для тебе є та, - він кивнув кудись убік, - твоя діяльність, але через неї сидіти секретаркою... кхм... Я не кажу, що ця робота погана... вона потрібна, і ти робиш її відмінно. Але всі хлопці переконані, що це не твій рівень.

- І коли ви встигли провести обговорення? - невдоволено промимрила Оля. Їй подобалася думка, що вона знає про все, що відбувається у відділі, але це виявилося не так.

- Ну, не сказати, щоб це було якесь спеціальне обговорення, просто я чую відгуки від хлопців, - не зрозумів її невдоволення пан Коломійченко, адже щойно відзначив підлеглу.

- Чому б вам просто не підвищити мені зарплату, якщо так цінуєте, - з надією усміхнулася офіс-менеджерка. Їй здавалося, що це більш логічний розвиток подій.

- Є певні обмеження для посад, - Віктор Юрійович склав руки на грудях й кинув оком у вікно, зітхнув, а потім почав пояснювати, жестикулюючи однією рукою: - Ти не секретар керівника, де є надбавки за понаднормові та додаткові бонуси, й не продажниця, де є відсоток від угоди. Я не можу просто так дати тобі більше грошей, хоч як би хотів. Однак, ти можеш перейти на іншу посаду й змінити все. Отримати не тільки більше грошей, а й визнання, а в подальшому й підвищення можливе. Я не обіцяю, що ти негайно отримаєш найкращі умови. Скоріше за все, ти не встигатимеш займатися чимось іншим. І вже точно не на роботі. А ще... Не сказати, що є якісь правила, але зазвичай у нашій сфері небагато жінок-продажниць, особливо в гуртових продажах. Іншими словами - буде важко... Але ж ти сама розумієш перспективи цієї роботи, - чоловік зробив паузу й зазирнув Олі у вічі. - Відповідати одразу не треба. Гарненько поміркуй над моїми словами.

- Добре, - кивнула Оля й причарована вийшла з кабінету.

Колеги наче розуміли, про що йшлося за зачиненими дверима й не змовляючись облишили офіс-менеджерку сам на сам зі своїми думками.

В голові крутилися слова Віктора Юрійовича: "Але ж ти сама розумієш перспективи цієї роботи" й пульсувала власна думка: "Які? Які ще перспективи?" Робота в цьому колективі для неї була комфортною. Не легкою, не захопливою, а саме комфортною. Як повернеться, коли вона перейде на нову посаду? А хто буде виконувати її обов'язки? Чи не звалять на неї одразу дві роботи?

- Ні, Віктора Юрійовича навіть порівнювати не можна з Василівною, - пробурмотіла вона, згадуючи колишню керівницю.

"Тут чітко були окреслені можливості зростання, - поплили думки у більш приємному руслі. - І зарплата зросте. Шкода, що не спитала на скільки... Не така вже складна у них робота..."

Уява вже почала малювати райдужні картини, де вона вельми успішна бізнес-леді в гарненькому фіолетовому автомобілі. Такому самому, як побачила колись. "Що ж то була за марка?" - й думки знову змінили напрямок. Вона залізла в інтернет та почала розглядати марки машин. Кілька хвилин Оля натхненно уявляла, яким стане її життя й вже готова була стрімголов помчати погоджуватися на пропозицію, як пролунав дзвінок від Жанни.

- Ти йдеш? - роздратовано пролунало у слухавці. - Вже десять хвилин на тебе чекаю.

Оля й незчулася як почалася обідня перерва. Захоплена новими думками та ідеями жінка відкинула вранішню пересторогу й залюбки побігла на обід з родичкою.

Жанна вже була на першому поверсі, заведена розбурканими почуттями, та ще й кінець звітного періоду не додавав хорошого настрою. А тут Оленька у своєму шикарному брючному костюмі, квітуча та усміхнена. Напевне задоволена своїм новим статусом коханки Ельдара.

- Гарна ідея вийти на повітря, - на ходу кивнула Оля. - Два дні до літа. А я й незчулася, як час промайнув. Шкода, що в цьому році без відпуски... - цвірінькала русява, чим дратувала Жанну ще більше. Вона ледь дочекалася поки вони сядуть на відкритому майданчику кафе.

- Що у тебе з паном Аббасовим? - одразу пішла у наступ білявка, чим геть збила з пантелику співбесідницю. Та перестала посміхатися й здивовано втупилася на Жанну.

- Нічого в мене з ним нема, - після кількох митей мовчання засміялася русява. - Жан, ти чого, ревнуєш?

- Не випробовуй мого терпіння. Ти вважаєш, я дурна? Чи сліпа? А може гадаєш, що це ти така хитро зроблена? Шила в мішку не сховаєш.

До столика підійшов офіціант та спитав чи готові відвідувачки зробити замовлення.

- Мені нічого не треба, - підвелася зі свого місця Жанна, а потім знову звернулася до Олі. - Я гадала, що ти хоч вигляд зробиш, що шкодуєш, але такої нахабної брехні... - обличчя жінки перекривилося, вона ледь стримувала сльози. - І підступу... від тебе не очікувала.

- Жан, я насправді нічого... - Оля спробувала схопити її за руку, але білявка спритно відсмикнула її. - Я не брешу.

Втім слухати Жанна не збиралася, вона вже все для себе вирішила й будь-які слова виглядали лише жалюгідним виправданням. Роздратовано пирхнувши, жінка рішуче пішла геть.

Оля розгублено відкинулася на кріслі. Офіціант непомітно зник ще на початку драматичної сцени, й пані Плутенко лишилася сама на відкритому майданчику.

Русява поглянула услід силуету родички, що стрімко віддалявся, перевела погляд на вулицю. Зелені дерева, перехожі, машини - звичайний метушливий день. Звела погляд вгору - яскраве блакитне небо з білосніжними хмаринками, що наче завмерли в передчутті. Так, сварка з Жанною була неприємним епізодом, проте не такі вже вони були хороші подруги, щоб надто сильно перейматися цим. Глибоко зітхнувши, Оленька відпустила неприємні почуття й обернулася у пошуках офіціанта.