30. Вогонь ночі й дим дня

Тепло розлилося по тілу Оленьки, а коліна стали слабкі. Легке торкання тривало якусь мить, але чоловік досить швидко наважився перейти до більш рішучих дій. Він поглибив поцілунок й обхопив дівочу талію, притискаючи до себе. І якраз вчасно, бо не тільки коліна, а самі ноги дівчини наче просто зникли. І якби Діма зараз не тримав, то вона б просто впала.

Оля легко ковзнула по чоловічих руках вгору до шиї і трохи нерішуче погладила шкіру біля самого волосся. Волосини залоскотали кінчики пальців, і дівчина усміхнулася.

- Чого смієшся? - відстороновшись, спитав Дмитро й собі широко посміхнувся.

- Я не сміюся. Просто лоскотно стало.

- То ти боїшся лоскотання? - він пройшовся пальцями по ребрах, але не отримав очікуваного ефекту:

- Та ні. Сама від себе не очікувала такої реакції. Мені так сподобалося торкатися твого волосся, - й вона поворушила пальчиками, викликаючи в чоловіка сироти по всьому тілу.

- А мені подобається як ти торкаєшся мого волосся, - прикриваючи очі, майже проворкотів він.

- Так дивно, - видихнула Ольга, насолоджуючись реакцією чоловіка. - Чому ти… Як так сталося, що ти обрав мене? Я не кажу, що мені це не подобається, але… Сподіваюся, ти не забився із кимось, - нервово додала в кінці й сама собі здивувалася - які дурниці приходять у голову.

Дмитро пильно поглянув їй у вічі. Сказати правду, що він закохався ще у школі, але так і не наважився освідчитися? Хтось з дівчат сказав йому тоді, що Оля стане зустрічатися тільки з хлопцем вищим за неї. Звісно, зараз Дмитро розумів, що така причина просто смішна, але на той час у нього не було достатньо впевненості у собі. А потім Оля навіть дивитися на нього перестала, так наче зневажала. Звісно, хлопець вирішив, що це через зріст. І змусив себе змиритися, а потім і забути про свої почуття.

Чи не занадто патетично це буде? Дівчина може подумати, що колишній однокласник все вигадав, щоб виглядати більш романтичним. Тому миттєвим рішенням було принаймні поки що нічого не казати.

- Я ні з ким не забивався. Ти насправді мені дуже подобаєшся. І в цьому немає нічого дивного - ти дуже гарна. Така, що мені насправді зносить дах поруч із тобою.

Дмитро знову притиснув кохану до себе й уп’явся в губи вимогливим поцілунком. Оля з готовністю відповідала, й це збуджувало ще сильніше. І якби не запах спаленого м’яса, то пристрасть повністю охопила б обох.

Врятувати шашлик не вдалося, довелося обрізати обгорілі місця на вже готових шматках, проте ніхто не засмутився з цього приводу. Оля та Дмитро були надто зайняті одне одним, а Громові хоч обгоріле, хоч сире - м’ясо було смачним.

На ранок Дмитро підвіз свою дівчину до роботи і, взявши з неї обіцянку зустрітися ввечері, ніжно поцілував у скроню. Оля вислизнула з машини на узбіччі й невагомими кроками рушила в бік скляної будівлі Зегер-груп. Дмитро дивився на її силует та не міг надивитися. Легкий літній брючний костюм хоч і був діловим одягом, на дівчині виглядав неймовірно спокусливо. В черговий раз заборонивши собі накручувати нерви через цілу купу чоловіків, які щодня оточують її, Дмитро завів мотор та вирушив на роботу.

Не в змозі припинити посміхатися, Оленька наблизилася до будівлі й піднялася на ґанок. Біля входу знову зустріла Жанну. Родичка наче чатувала на неї й невдоволено скривилася, побачивши усміхнене й свіже обличчя.

- Доброго ранку! Погано почуваєшся? - щиро захвилювалася пані Плутенко, побачивши гримасу.

- Здоров. Ні, - відрізала Жанна. - Хочу поговорити з тобою. Як щодо того, щоб випити ввечері?

- Пробач, - зашарілася Оленька, - маю плани на вечір. Може в обід?

- Он воно як? Ну, можна й в обід. А ти, я бачу, в чудовому гуморі. Та ще й свіженька така, - зігнула білявка губи в усмішці.

- Вчора майже цілий день провела у ліжку, - Оля ледь стримала солодке потягування при згадці про те, як приємно було спати в обіймах Дмитра.

- Добре, коли сама живеш, - награно зітхнула Жанна. - Жодної відповідальності, як та бабка влітку.

Пані Плутенко скептично звела брову. Родичка вочевидь була не в дусі і зараз неприкрито намагалася шпигнути її. Сумніви потроху поповзли у свідомість, напучуючи відмовитися від токсичної компанії на обідню перерву. Аж раптом на ґанку на різний лад зацвірінькали дівочі голоси: "Доброго ранку! Доброго ранку!" Гомін здійнявся такий, що Оля вже подумала, що то сам гендиректор пізніше приїхав на роботу. Вона озирнулася, щоб і собі привітати керівника, проте натрапила на пана Семеренка. 

Той збентежено кивав, ввічливо відповідав на питання про якість проведених вихідних й обходив колом кожну занадто затяту колежанку. Помітивши Олю, зрадів і рішуче посунув до неї.

- Доброго ранку! - якось занадто голосно у порівнянні з іншими привітаннями сказав він. - Як відпочила?

- Добре, - ледь стримала уїдливу посмішку Оля. - А ви?

- Чудово, - кивнув Олег Олександрович і награно бадьоро запропонував: - Тоді до роботи?

- Хороша ідея, - цього разу губи все ж таки не вдалося втримати, й вони розтягнулися в усмішці. Раніше офіс-менеджерка й не здогадувалася, що колезі доводиться проходити таку смугу перешкод, щоб потрапити на роботу. Зазвичай вони бачилися вже в кабінеті або виходили всі разом. Тоді також бурхливо віталися, але не йшли в поодиноку атаку.

Геть забувши про Жанну, пані Плутенко рушила до ліфтів, адже як би кумедно з боку не виглядала ситуація, допомогти панові Семеренку й самій не стояти під лютими поглядами співробітниць Зегер-груп було більш пріоритетним завданням, ніж бесіда з родичкою.

Олег Олександрович пішов за нею. Мимохіть кинув збентежений погляд через плече й помітив, як скам'яніло обличчя їхньої бухгалтерки. Він вирішив, що це через нього, адже Жанна незлюбила його від першої звітності.

- Дякую, - вирвалося у чоловіка. Вочевидь Оля зараз заради нього погіршила стосунки з подругою.

- І часто з вами таке? - отримав несподівану відповідь.