27. Злам

У цей день Оля була сама на себе не схожа. Так багато при спілкуванні вона ще ніколи не говорила. Чарівній білявці навіть особливо напружуватися не довелося, щоб випитати в Оленьки все, що їй було цікаво. Адже спрагла за щирою цікавістю жінка розповідала про своє життя у найдрібніших подробицях.

Головними героями її сьогодення були колеги із Зегер-груп, навіть блог відійшов на другий план, хоч про нього Оля також розповіла. Аліка кілька разів з різних боків підходила до теми романтичних взаємин. Але кожного разу русява рішуче заперечувала будь-які стосунки хоч у стінах компанії, хоч за її межами.

Така байдужість до братика обурила Аліку: “Що він собі думає? Невже не розуміє, що з цією дівчиною необхідно бути більш рішучим? Вона ж наче билина в полі - куди дме, туди й летить”. Оленька справляла враження легковажної та не надто рішучої людини, тому білявка була переконана у необхідності рішучих дій з боку Дмитра. Якби той не поїхав у справах на кілька днів,. то вона б уже подзвонила йому та наказала негайно забрати цю дивачку просто зі СПА та негайно зробити своєю дівчиною.

Тим часом Оля також чомусь згадала про Дмитра. Вона вирішила більше не чекати слушного моменту. Коли ще у неї буде такий чудовий настрій та купа енергії, щоб виконати обіцянку. Тому, коли Аліка на хвилину вийшла, подзвонила йому просто з віп-кабіни.

Здивовано прослухала короткі гудки, які раптом перервали перший довгий, та прочитала надпис: “Абонент не відповідає”. За секунду прийшло коротке автоматичне повідомлення: “Вибачте, я на зустрічі. Передзвоню пізніше”. 

- Он воно як. Навіть у суботу працює, - засмутилася жінка й в черговий раз нагадала собі, що Діма не звичайна людина, а великий бізнесмен.

Вони ще трохи погомоніли з Алікою, але невдовзі її доньки - Наталка й Оксанка - почали хнюпитися й вередувати. Білявка сказала, що то вони втомилися, тож обмінявшись телефонами, дівчата вирішили розійтися.

Оля поверталася додому після СПА, відчуваючи на собі приємну втому. Масаж, джакузі, хамам - усе це нарешті дозволило їй трохи відволіктися від насичених подіями та вирами емоцій днів і повністю розслабитися. Навіть розмова з Алікою, яка на початку здавалася дивною, виявилася несподівано приємною. Проте, щойно жінка ввійшла у двір, настрій швидко змінився. Щось тут було не так. Роззирнулася, намагаючись зрозуміти причину занепокоєння. Шланг, який після поливу залишався лежати на доріжці та через який вона перестрибнула, коли вибігала сьогодні вранці, лежав акуратно звернутий біля крану. Десь наче сумно скавчав собака.

Оля витягла ключі з сумочки, незрозуміле передчуття не проходило. Уже перед дверима будинку, уважно прислухалась до власних відчуттів. Серце важчало кожної миті. 

- Ні, мені все ввижається. Я просто втомилася після такого дня, - пробурмотіла сама до себе, але внутрішній голос підказував, що це не просто втома. Вона глибоко вдихнула і повільно вставила ключ у замок.

Заледве Оля відчинила двері й ступила до передпокою, як зрозуміла, що передчуття не обмануло. Грім не вибіг на зустріч як зазвичай, і в будинку було аж занадто тихо.

- Може, я його у спальні замкнула? - подумала вголос та покликала: - Грім!

Жодного відгуку, шкряботіння кігтів чи скавучання.

- Що за чортівня? - обурилася й знову гукнула: - Грім!

Хвилювання за собаку перебороло пересторогу й обережнійсть, тому Оля, не скидаючи взуття, рішуче пройшла крізь сіни в кухню, але те, що Оля побачила далі, змусило її завмерти на місці. Штори на вікнах були повністю завішені, на підлозі в кухні лежав її розкритий ноутбук, а довкола валялися папери, які раніше лежали акуратно складені на полиці. Проте найбільше її здивував незвичайний запах у квартирі - слабкий аромат сигаретного диму, який вона точно ніколи б не принесла додому.

- Хто тут? - крикнула Оля, не розуміючи, чому її голос такий слабкий і тремтячий. - Грім, ти де?

Замість відповіді - тиша. Її серце почало прискорено битися, але вона зібралася з силами і попрямувала до спальні, досі сподіваючись, що собака там, й просто ховається, бо накоїв шкоди. Знову оглянула все навколо, намагаючись зрозуміти, що відбувається. В цю мить за спиною почула тихий звук, наче кроки, проте не собачі з характерним цоканням кігтів, а тихі - людські.

Оля різко повернулася, намагаючись визначити джерело звуку. Хтось чужий був у її будинку. Це більше не здавалося лише підозрою. Страх охопив її тіло, але водночас у ній прокинулася рішучість дізнатися, хто посмів зайти до її оселі. Вона зробила кілька кроків уперед і спробувала прислухатися ще раз.

- Хто це? Виходь негайно! - голос прозвучав різкіше, хоча серце все одно шалено калатало.

Нарешті з-за дверей ванної кімнати почулися нові кроки. Вони були повільні, ніби хтось навмисно не поспішав. Двері повільно відчинилися, і з темряви вийшла фігура. Оля відступила на кілька кроків назад, готуючись до найгіршого.

- Привіт, Олю, - пролунав знайомий голос.

Вона миттєво впізнала його. Перед нею стояв Сашко - той самий Сашко, якого вона не бачила і навіть не згадувала останні міцясі. Оля ще більше відсахнулася назад, не вірячи своїм очам.

- Що ти робиш у мене вдома? - знервовано спитала вона, намагаючись триматися спокійно.

- Спокійно, я просто прийшов поговорити, - відповів він, розправивши плечі.

- Поговорити? Ти що, збожеволів? Пробрався до мого будинку, розкидав речі, налякав мене до всирачки! І куди ти подів Грома?

- Олю, будь ласка, вислухай мене. Це дуже важливо, - його голос був незвично спокійним, що навіть трохи збив з пантелику.

- Що тут може бути важливого? - вона все ще не могла стримати обурення. - Ти розумієш, що я зараз могла викликати поліцію?

Сашко подивився на неї серйозним поглядом, але не ворухнувся. Він усе ще стояв у темряві, а на його обличчі не було й сліду страху чи каяття.

- Ти б не викликала. Я занадто добре тебе знаю. Я мушу тобі щось розповісти. І це пов’язано з тим, що сталося з нами. Про те, чому я тебе покинув, - сказав він тихо, але впевнено.