26. Зустріч в раю

“Сьоме небо”, одне з найвідоміших у місті СПА, було розташоване у центрі міста. Оля чимало разів проходила повз, чула про нього й мріяла якось відвідати. Проте, відверто кажучи, ніколи б не наважилася цього зробити. Занадто претензійний заклад для її скромної зарплатні.

Лише слідуючи за Ельдаром Андрійовичем пані Плутенко наважилася зробити крок до стилізованого під грецьку терму холу. Чоловік звично завернув праворуч до стійки реєстраторів, де почав спілкуватися з персоналом. Коли дівчина-реєстраторка спитала, які саме процедури бажає клієнт, він повернувся у пошуках своєї супутниці, але не знайшов. Ольга завмерла біля виходу, наче будь-якої миті готва втекти, й оглядала величні мармурові сходи на другий поверх.

- Олю, підійди, - покликав колегу, й вона слухняно виконала прохання. - Який масаж тобі подобається? Тут різні види та інтенсивність.

Жінка підійшла та поглянула в прескурант. В очі негайно кинулися ціни, й пальці похололи.

- Та ні, навіщо? - промимрила вона.

- А як же! Масаж чудово знімає напругу. Потім літатимеш. Рекомендую ось цей на все тіло. Я до цього хлопця регулярно ходжу, він майстер.

- Ну, добре.

- Так, а яку лазню ти любиш?

- Та байдуже, - знизала плечима Ольга й зацьковано поглянула на дівчину за стійкою.

- Зрозумів, - кивнув Ельдар Андрійович. - Тоді додайте ще ось це і це. Також дівчині знадобиться купальник.

- Це все? - спитала реєстраторка, здивовано поглядаючи на чоловіка, адже очікувала, що він замовить послуги і для себе. 

- Ти голодна зараз? - замість відповіді знову звернувся до Ольги пан Аббасов.

- Є трохи…

- А, тоді додайте це. І ще можна час змінити?

Консультантка за стійкою швидко вбивала в комп’ютері замовлені послуги, Оля вже з цікавістю прислухалася, що ж запланував для неї Ельдар Андрійович. Те, що він очевидно не збирається залишатися чомусь заспокоїло. Серед незнайомих людей не доведеться обмірковувати кожен крок, щоб не видатися дикункою, яка жодного разу не була у СПА. Нарешті консультантка поклала на стійку браслет.

- Гарного відпочинку, - усміхнувшись побажав пан Аббасов. - Ще раз дякую за сьогодні.

Оля вже сміливіше усміхнулася та щиро відповіла:

- Звертайтеся.

Вона пройшла у двері, на які їй вказали, де до неї негайно підскочила працівниця та пікнула зчитувачем, поглянула на екран й усміхнулася:

- Проходьте сюди, будь ласка.

Жінку провели до шафки, де вже лежали рушники й купальник. Й від цього моменту почався найнезабутніший день Оленьки Плутенко. Після легкого перекусу, який не призвів до важкості у шлунку, а подарував енергію та гарний настрій, Оля відвідала ароматний хамам, а після контрасного душу занурилася до джакузі. Дівчина,  яка зустріла її біля входу, в призначений час приходила та відводила на чергову процедуру. І так кілька годин поспіль.

В якийсь момент, коли Оля розслаблялася на лежанці біля басейну, повз пропливла білявка у смарагдовому купальнику зі складним оздобленням. Дівчина несла одразу три склянки з напоями й здавалося повністю зосереджена на цьому процесі, аж раптом зупинилася й обернулася на Олю.

- Цікаво, - Аліка на мить схилила голову на бік, замислившись, а потім раптом поспішила геть. Але лише для того, щоб залишивши напої своїм донькам, що вже зачекалися за столиком у віп-кабінці, повернутися до басейну.

- Привіт. Як ся меєте? - опустилася вона на сусідній з Ольгиною лежанці.

- Непогано, - здивовано повернулася на неї русява та мимоволі пробіглася по гнучкій статурі у дорогому вбранні, білявій копні, зібраній у занадто складну, на думку Олі, зачіску та нарешті завмерла на обличчі. - Ем… 

- Мене Аліка звуть. Ми деякий час ходили в один гурток у школі. Ви мене, напевне, не пам’ятаєте. Але я пам’ятаю вашу підтримку. Щоправда у мене так з волейболом і не склалося.

Оля вдивилася в обличчя дівчини уважніше. Вона точно не була серед її однолітків, їх вона всіх добре знала та пам’ятала. Отже, щонайменше на два роки молодша. На дрібноту у них зазвичай уваги не звертали, проте дівчина дякує за підтримку, отже якось спілкувалися. Аліка - рідкісне ім’я, вона б таке точно запам’ятала…

- Аля…

- Так, це я, - ширше усміхнулася білявка. - Я волосся пофарбувала, бо з натуральним аж занадто сіренькою виглядаю, тому мене зі школи майже ніхто не впізнає. А ви, треба ж таке, згадали.

- Просто ім’я рідкісне, - не те, щоб Оля згадала, як виглядала дівчина в школі. Але деякі згадки про Алю були. Маленька бліденька дівчинка, яка несподівано запалала бажанням грати у волейбол, бо її брат вболіває за шкільну команду. Такі драми щодня не зустрічаються.

- Так, справді. Це татусь розстарався. На честь своєї улюбленої прабабусі назвав,  - на мить зависла тиша. - Ви тут одна? - роззирнулася Аліка, начебто у пошуку супутників Олі.

- Так, - кивнула русява, не очікуючи від дівчини підступу.

- Не бажаєте приєднатися? - запропонувала білявка, їй хотілося трішки більше дізнатися про цю дівчину, й кращої можливості поспілкуватися годі й шукати. - Ми тут жіночим колективом…

- Ой, ні-ні, - не дала договорити Оля. Потрапити в незнайому жіночу компанію сьогодні точно не входило в її плани.

- Ну, будь ласка, - стала вмовляти Аля. - Мені так нудно. Дівчата стрибають з басейна в басейн. То тут, то там. А я сама сиджу.

- Так можна ж і собі в басейн піти, - відповіла Ольга, вважаючи, що дівчина перебільшує.

- О, ні. У мене вже немає стільки енергії як у семирічної дитини, - остаточно розвалилася на лежанці Аліка й засміялася.

- То ваш жіночий колектив…

- То мої доньки.

- Доньки? - здивувалася Оля, намагаючись осягнути невідповідність. 

- Так, я молода мама, - вдавано сумно зітхнула білявка. - Та ще й мама близнючок. Якби не мій брат, я б навіть школу не закінчила. Він утримував нас всіх, коли я з батьками посварилася… Ой, та то ж вам, мабуть, не цікаво про мої особисті пригоди слухати, - махнула Аліка рукою, наче до того розповідала про те, як полюбляє в ліс по гриби ходити.