24. Перевтома

Навіть залишившись на самоті, Оленька не могла позбутися думок про розмову з Дмитром. Вона довго крутилася у ліжку, марно намагаючись відкинути їх. А коли нарешті прийшов сон, поринула в спогади про дитинство. Але не те, що зазвичай пам’ятала, - з веселощами та цікавими справами, а в інше, де було важко й сумно, й хоч як вона намагалася стати “відповідною”, нічого не виходило. Тож вранці голова була важкою, а дзеркало видало невтішний вердикт: в цієї дівчини проблеми. Та життя тривало, а офіс чекав на неї. Тож, борючись із позіханнями, Оля прибула на роботу.

На ґанку зустріла Жанну, яка на противагу нещасній виглядала сьогодні просто чудово - свіженька та усміхнена.

- Доброго ранку, - привіталася родичка. - А ти змарніла. Що сталося? Ви ж перевірку наче нормально пройшли.

- А? Так, я про перевірку вже й забула, - відмахнулася Оля. - Тут особисте…

- Доброго ранку, Олю, - раптом пролунало за спиною жінки, а на плече лягла рука. - Гарно попрацювали вчора й вечір був приємний.

- Доброго ранку, Ельдаре Андрійовичу, - просяяло обличчя офіс-менеджерки, бо вона згадала, що причин для радощів у неї набагато більше, ніж для хвилювання. - Так, справді.

- Там треба буде ще мої контракти переглянути сьогодні, може ти знайдеш щось, що потребує уточнення, а потім узгодити з юрвідділом. У тебе буде час?

- Так, звісно, давайте просто зараз… Жанно, потім поговоримо, добре? - кивнула родичці Оля й пішла з паном Аббасовим до ліфтів.

Ельдар Андрійович хоч і поводився завжди ввічливо, не був тією людиною, яка надто переймається чужими проблемами, залишаючись емоційно відстороненим. Він не звернув уваги на те, що Оля виглядала втомленою чи засмученою, а якщо й помітив, це його не надто хвилювало.

- Все гаразд? - сухо запитав він, навіть не зупинившись, щоб дочекатися відповіді. Оля кивнула, й цього було достатньо.

Проте для Жанни все виглядало інакше. Їй здавалося, що Оля та Ельдар йдуть занадто близько. Чоловік ніжно дивиться на неї та схиляється, щоб сказати щось інтимне. Мабуть, знову про вчорашній вечір, після якого Оля виглядає виснаженою, проте задоволеною. Загалом парочка виглядала аж занадто невимушено. Безумовно між ними щось є.

- Й це після того, як я розповіла про свої почуття до нього, - роздратовано пробурмотіла жінка.

- Вітаннячко. Чого ти тут сама із собою? - поцікавилася колега з бухгалтерії.

- Ти не помітила, як Оля і Ельдар зблизилися останнім часом? - замість відповіді поцікавилася Жанна. Колежанка  здивовано підняла брови, проте відповіла:

- Та вона то з одним то з іншим зближається час від часу. Таке враження, що вона наче відьма геть усіх причарувала в тому відділі. Вона твоя родичка, тому дівчата в твоїй присутності намагалися нічого не говорити. Але Віта, наприклад, бачила як вона обіймалася з Віталіком на сходах, а Марина - як гуляла під ручку з Сашком. Були ще випадки. Про Ельдара я поки нічого не чула, але не здивуюся, якщо і з ним також…

Ну а поки їй перемивали кісточки, Оля вже стала до роботи. Втома після безсонної ночі все ж таки давалася взнаки, й зазвичай швидка на руку офіс-менеджерка ледь встигала впоратися з щоденною рутиною. Єдине, що прикрашало цей нескінченний день, було те, що він був п’ятницею, а отже невдовзі вона зможе насолодитися відпочинком, тишою та самотністю.

Та не так сталося, як гадалося. Наприкінці робочого дня до стола підійшов Ельдар Андрійович та, підозріло озираючись, схилився до офіс-менеджерки.

- Олю, ти ж жінка, - з серйозним виглядом чи то питав, чи то стверджував пан Аббасов.

- Цікаве спостереження, - підняла вона здивований погляд від екрана й уважно подивилася в чорні наче вугілля очі.

Чоловік погляд витримав і навіть не знітився. За кілька секунд взаємного розглядання він продовжив:

- Допоможеш мені з дечим? Мені потрібна думка жінки.

Оля перевела погляд на годинник. Півгодини до кінця робочого дня.

- Ця справа стосується роботи? - з кам’яним виразом обличчя поцікавилася в колеги.

- Ні, але це дуже важливо для мене, - запевнив її Ельдар Андрійович. Знову в розмові виникла пауза, яку зайняли обопільні розглядання. Оля не витримала та відвела погляд:

- Насправді я дуже втомилася. Невже немає іншої жінки, до якої ви можете звернутися? - відмовляти було важко, проте організм відчайдушно вимагав відпочинку.

- Якщо я звернуся до жінок з мого оточення, це зіпсує сюрприз.

- То ви готуєте для когось подарунок?

- Так, для моєї дівчини. Якщо ти мені допоможеш, я обіцяю тобі незабутній відпочинок.

Оля замислилася. Пан Аббасов відкривався для неї з нового боку. Виявляється у нього є дівчина. Хоча, чом би й ні? Звісно, зовнішність дозволяла йому змінювати дівчат наче рукавички, проте не всі ж чоловіки за характером бабії. Обіцянку відпочинку вона пропустила крізь вуха, бо й сама собі може влаштувати найкращий відпочинок - міцний сон.

- Скажімо так, я не гарантую доречної поради в теперішньому стані, а завтра вранці обіцяю допомогти з чим скажете.

- Добре. Тоді завтра о пів на десяту я заїду за тобою. Напиши мені адресу.

Зітхнувши, Оля дістала аркуш для нотаток, а про себе подумала: “Не заздрю я тій дівчині, якщо він так само тисне і на неї. Навіть при бестямному коханні та за найкращі подарунки такого б не терпіла”.

Коли пан Аббасов пішов, виявилося, що вже час збиратися додому, й радісна офіс-менеджерка почала наводити лад на столі та закривати вікна робочих програм.

- Олю, на хвилину, - почула вона голос керівника й підвелася зі свого місця, зайшла до кабінету та сіла на крісло.

Віктор Юрійович поглянув на неї й спохмурнів.

- Що сталося? Ти захворіла?

- Ні просто втомилася. Тиждень був божевільний та й взагалі… Нічого страшного в понеділок буду як новенька, - бадьорилася жінка, проте всередині молилася аби її більше не затримували сьогодні.

- Справді? Може тобі взяти день відгулу? - несподівано запропонував Віктор Юрійович, ще більше насупившись.