22. Кухар

Наступного дня все повторилося: гості приїхали вчасно, розлого говорили, чаювали та обідали. Але було вже не так страшно. Стиль ведення перемовин індійців, який підтримали українці, спрацював - під час неквапливих бесід між постачальниками та клієнтами, де кожна зі сторін показала свої найкращі сторони, встановилися досить дружні стосунки, результатом яких став не один, а навіть декілька контрактів.

Тому щойно іноземні партнери поїхали, відділ по роботі з корпоративними клієнтами у повному складі покинув свій офіс і майнув святкувати до найкращого ресторану у місті. Віктор Юрійович та Олег Олександрович відзначалися. 

Їхня чималенька компанія як завжди була занадто галасною та привертала занадто багато уваги, проте Оля вже майже змирилася з тим, що вимушена бути її частиною. Більше того, цього разу вона приймала активну участь в обговореннях, бо її просто розпирала ціла купа невимовлених емоцій, якими неодмінно хотілося поділитися. А чоловіча компанія видавалася вже такою рідною, як ті подружки зі школи, тож перебиваючи та перекрикуючи, пані Плутенко сміливо вставляла “свої п’ять копійок” в кожне обговорення. Мимоволі вона відзначала, що її й справді уважно слухають, що нею справді цікавляться, а таке не завжди було навіть з подружайками зі школи. 

В якусь мить усвідомивши це, Оля зніяковіла й заклякла. Вона перервалася на півслові, проте на допомогу прийшов Олег та продовжив розповідь вже від третьої особи. Пан Шелест, що сидів поруч, підлив дівчині вина й самими очима спитав, чи все гаразд. Вона зніяковіла ще більше та кивнула. Незрозуміле відчуття радості билося у скронях. Так добре їй ще ніколи не було. 

Зрозуміти, що з нею відбувається, Оленька поки що не могла. Та й як зрозуміти, якщо до того, ніколи не мала вона такої близькості зі сторонніми людьми?

Щоб розуміти питання по одних лише очах, щоб не почуватися дурепою, навіть якщо поводишся дивно, щоб відчувати захист та підтримку, навіть коли про них і не просиш. Такі стосунки були у неї з матір’ю, ну може ще з двоюрідною сестрою, яка вже років десять як виїхала з країни. І все.

І тепер ось вони.

Семеро високих заможних красенів, у кожного з яких запросто можна закохатися, стали для неї неначе родина.

Тим часом чоловіки після кількох невдалих спроб витягти Ольгу з роздумів, вирішили, що вона просто сильно втомилася. Адже офіс-менеджерка завжди близько до серця брала навіть буденні неприємності, а тут така пригода. Й коли дівчина пішла у вбиральню, вирішили потроху розходитися й почали обирати, хто проведе її додому. 

Аж раптом до ресторану зайшов Дмитро. Швидко оглянув залу. З порогу побачив вже відому йому компанію й відмахнувшись від адміністраторки, що пурхнула в його бік, підійшов до столика, за яким велося бурхливе обговорення.

- Добрий вечір, - першим помітив його та привітався Віктор, анітрохи не дивуючись такій появі. - Дякую за допомогу у ці дні.

- Добрий вечір. Будь ласка, - відповів на рукостискання пан Карась.

- Й коли це Оля встигла тебе покликати? - із сумнівом поцікавився Сашко, занадто часто цей колишній однокласник з’являвся поряд з Ольгою, наче переслідувач.

- Вона не викликала, - усміхнувся Дмитро й кинув оком в бік переляканої адміністраторки. - Мені повідомили, що в одному з моїх ресторанів позаштатна ситуація й досить чітко описали вашу компанію.

- Ми нормально поводилися, - обурився наклепу Олег.

- Це не через поведінку. Дівчина подумала, що ви якісь відомі у вузьких колах особи…

- Точно! Я знав, що бачив тебе раніше! - раптом тицьнув у Дмитра пальцем пан Будай. - Ти той геніальний кухар, власник трьох найкращих ресторанів у місті.

- Взагалі вже п’ятьох, проте два з них поки що не з найкращих, - з ввічливою посмішкою відповів пан Карась, анітрохи не знітившись через високу оцінку його досягнень.

- Й ви з Олею колишні однокласники? - уточнив Віктор, а Дмитро кивнув. - Тепер зрозуміло, чому вона звернулася до тебе.

- Насправді це вийшло випадково. Вона не знає…

- …А ось і вона, - подав голос пан Крилов, і всі розвернулися на Олю.

- Дім, а ти що тут робиш? - майже підбігла до нього жінка. Їй хотілося обійняти свого рятівника і все-все йому розповісти, проте наявність колег стримала цей порив.

- Мене викликали сюди у справі. Коли зайшов, помітив твоїх колег і вирішив, що ти також тут. Ось і вирішив підійти спитати, як усе пройшло?

- Отже, тверезий водій у тебе вже є, - першим зорієнтувався пан Шелест. - Ти ж відвезеш нашу Оленьку додому, Дмитре?

- Т-так, звісно, - здивовано звів брови чоловік, вперше затнувшись в розмові. - Оскільки важливих птахів тут не виявилося, - він обвів поглядом все товариство, - я вільний.

- В такому разі доручаємо нашого найціннішого працівника тобі, - зі смішинками у кутиках очей повідомив пан Коломійченко. - Ще раз дякую за чудову організацію заходу.

- Приємно було співпрацювати з Зегер-груп, - усміхнувся Дмитро й потиснув руки усім присутнім чоловікам.

Оля хотіла спитати, що Діма має на увазі, але вирішила трохи відкласти це питання, щоб не виглядати некомпетентною в очах колег. Також попрощалася з усіма й пішла до виходу, розмірковуючи як так несподівано знову опинилася з Дімою наодинці.

Здавалося, б тепер можна його обійняти і щиро подякувати за допомогу, а також суворо нагримати за те, що він так і не розповів про те, ким працює. Проте саме зараз вичавити із себе хоча б слово не виходило. Вся сміливість Олі залишилася в залі ресторану.

- Я так зрозумів, що всі задоволені результатом перемовин, - сказав Дмитро щойно вони виїхали зі стоянки.

- Так, завдячуючи тобі, - чарівно посміхнулася дівчина.

- Аля сказала, що від вечері на другий день ви відмовилися, - проковтнув Дмитро, намагаючись не витріщатися на жінку.

- Власне, ті індійці й у перший день не лишалися на вечерю, але оскільки вже замовлення привезли, ми його забрали.