19. Несподіваний візит

Дмитро вже хвилину чи дві спостерігав за тим, як Оля щось зосереджено шукає в своєму телефоні. Зазвичай світле з легкою посмішкою обличчя було похмуріше від грозової хмари. Навіть ніжні весняні промені дратували жінку, й вона супилася, намагаючись прочитати щось на екрані.

Тож план підійти та весело запропонувати випити разом кави вже не здавався чоловікові таким уже безпрограшним. Проте була можливість краща: допомогти їй вирішити проблему.

- Доброго ранку, - усміхнувся він до колишньої однокласниці й довірливо зазирнув в обличчя. - Що сталося, чому така похмура?

- Ой, Дім, доброго, - відірвалася від ґаджета Оля. - Та таке... Робота...

- Ти виглядаєш втомленою. Може кави вип'ємо? - Дмитро намагався поводитися невимушено, проте всередині то хололо, то калатало серце. Закута своїми думками, жінка не помітила як зблідло його обличчя, коли вона похитала головою, відмовляючись.

- Та ні, мені ж на роботу, - махнула в бік центру міста й туди ж спрямувала погляд.

- Так я підвезу, у чому проблема? - звів брови чоловік, швидко опановуючи себе. - На машині набагато швидше буде.

Колишній однокласник проявив себе дуже корисним та приязним, та ще й мав запас довіри зі шкільних часів, тому Оля вирішила скористатися його пропозицією, а, можливо, ще й допомогою.

Вони зайшли до кав'ярні, яка була неподалік, й розмістилися за малесеньким столиком біля вікна.

- Вибач, що я знову зі своїми проблемами, - не стала ходити околяса пані Плутенко, - але ж ти як торговий представник маєш можливість знайти якісь рідкісні інгредієнти для страв.

- Я не розумію, чому ти вирішила, що я торговий представник, - усміхнувся Діма і, перш ніж Оля почала вибачатися, додав: - Але я справді маю доступ до рідкісних інгредієнтів для страв. Що тобі потрібно?

Жінка хотіла дізнатися, чим же тоді займається колишній однокласник, чому не заперечував раніше вигадане нею місце роботи та звідки у нього згаданий доступ, проте все це було не на часі. До того ж, до початку робочого дня трохи більше ніж півгодини, треба поспішати. А розпитати можна буде й потім.

- Справа у тому, що завтра приїжджають представники одного з наших великих замовників з Індії. Візит незапланований, але може стати ключовим. Відповідно нам потрібно підготувати все на найвищому рівні. Ми начебто все встигаємо підготувати, навіть за такий короткий час, окрім їжі: обіду та вечері.

На цих словах Діма внутрішньо усміхнувся. Так, з цією проблемою він точно допоможе. В його розпорядженні найкращі інгредієнти, кухари та офіціанти у місті. Він зробить для її клієнтів найкращий бенкет.

- Мені сказали, що ті партнери надають перевагу традиційній індійській кухні. Я почитала назви... - Оля закотила очі. - Я такого навіть не вимовлю. Отже зараз я переглядала меню різних ресторанів міста, так там єдине, що збігається, це курка карі. Треба дзвонити, уточнювати, чи зможуть вони приготувати те, що нам потрібно, а це час…

“А ще необхідність спілкуватися з купою незнайомих людей”, - приречено додала Оленька подумки.

- Я зрозумів тебе, - бачачи як все глибше занурюється у депресію дівчина, перебив її Дмитро. - Я допоможу тобі.

- Справді? - сяйнули здивовано сірі очі.

- Так, мені потрібен список тих страв, що повинні бути на столі, час та місце проведення бенкету. Я домовлюся про приготування страв та організацію обслуговування заходу.

- Справді? - повторила Оленька, але цього разу в голосі бриніла недовіра.

- Так. Я маю відповідні зв'язки, тож не хвилюйся, - запевнив її чоловік.

- Я... Тоді я дуже розраховую на тебе, - повільно промовила пані Плутенко, розмірковуючи, у скільки обійдеться така послуга. Втім, це проблеми та витрати Зегер-груп, а не її. Тож нічого страшного, аби все пройшло на вищому рівні.

- Окей, тоді домовилися, - легко усміхнувся Дмитро.

Ольга відправила чоловікові всю необхідну інформацію, після чого він відвіз її до офісу.

- Ще раз дякую, - схвильовано повторила жінка, коли машина зупинилася, - ...за все.

- Мені було приємно поспілкуватися з тобою. І рятувати тебе вже входить у звичку, - засміявся чоловік. І хоч посмішка його зовсім не була схожа на сяючу посмішку пана Коломійченка, Оля чомусь не могла відвести погляд від Діми. Разом з тим вона розуміла, що поведінка її дивна, і вже час виходити з машини та йти на роботу. До того ж, чомусь стало соромно, що вона постійно користується хлопцем і ще жодного разу по справжньому йому не віддячила.

- Пробач.

Відповідь здивувала Дмитра, він навіть посміхатися перестав.

- Та нічого, я ж пожартував. Тобі нема чого вибачатися, - та Оля не відповідала, лаючи себе подумки.

- Давай так, - він торкнувся передпліччя, привертаючи увагу,  - після цієї твоєї важливої зустрічі пригостиш мене. Пам'ятаєш, якось обіцяла мені шашлики?

- Так, - враз виринула зі дна відчаю Оленька.

Звісно, пригостити це дуже гарна ідея, і не тільки шашликом, а ще й фірмовими грибочками, й вином. Все найсмачніше для рятівника. Й тоді, можливо, він знову усміхнеться. Від останньої думки стало ніяково, тому жінка швидко відкинула її та нарешті попрощалася з Дмитром.