17. То ви вмієте бути вдячним?

Напередодні перевірки Ольга була зібрана та ззовні спокійна. Чи переживала вона всередині не міг зрозуміти навіть вірний Грім, який завжди помічав зміни у настрої господині. Та коли до офісу увійшла комісія з п'яти чоловік і попросила відкрити для перегляду не тільки документацію, а й робочі ноутбуки, пані Плутенко відчула, що цього разу напевне врахувала не все.

Навіть історію в браузері вже кілька днів не чистила", - кляла вона себе, сидячи в їдальні в компанії своїх як завжди гамірних колег.

- Чому притихла? - уїдливо поцікавився пан Шелест, який непомітно опинився поруч.

- Та таке, - вдавано зітхнула жінка. - Думаю, що можливо ваші мрії здійсняться й мене нарешті звільнять.

- Що ти таке кажеш, Ольго? - почув їхню розмову Олег Олександрович. - Ніхто твого звільнення не хоче. Правда ж Віталіч? До того ж, кому-кому, а тобі взагалі не варто перейматися через цю перевірку.

- Саме так, Олю, - підтримав його Олександр Анатолійович. - З твоїм приходом робота відділу тільки покращилася, тож не хвилюйся.

- Добре-добре, - зашарілася жінка, раптом отримавши стільки уваги та підтримки. Щире визнання від колективу непомітно стало для неї наче наркотик, через який вона так не хотіла кидати цю роботу.

В обідню перерву кількість людей в їдальні збільшилася. І ніхто не міг ігнорувати оптовиків майже у повному складі. Тому до них раз-у-раз підходили співробітниці й питали, що за збори вони влаштували. Чоловіки відбувалися жартами, в які ніхто не вірив.

Чутки про негаразди у відділі по роботі з корпоративними клієнтами ширилися в стінах Зегер-груп, проте подробиць ніхто не знав. Хтось вважав, що у всьому винна новенька співробітниця. Мовляв, здуру чогось там накоїла, чим викликала гнів вищого керівництва, а віддуватися всім продажникам доводиться. Решта вважали, що вона просто чергова вагітна у відділі, яку ані виженеш, ані працювати як слід не змусиш.

Тому погляди та енергетика, які дарувало оточення пані Плутенко, змушували почуватися дедалі гірше. Та ще й переживання через історію в її комп'ютері не додавало доброго гумору. Тому коли нарешті з'явився Віктор Юрійович, вона перша підскочила до нього з питанням:

- Ну як?

- Все добре, - з кам'яним обличчям відповів керівник. - Перевірку ми пройшли. Маєш час після роботи? Нам треба серйозно поговорити.

- Так, звісно, - опустила голову Оля.

Якщо він хоче поговорити, а не наказує негайно йти писати заяву на звільнення, то можливо його ставлення до позаробочої діяльності трохи пом'якшилося. Адже Оленька такий цінний співробітник, тож звільняти її просто так не розумно.

"Скоріше за все посварить і пробачить", - вирішила офіс-менеджерка й трохи збадьорилася. Вона негайно пурхнула з їдальні, щоб якомога швидше сховатися в своєму рідному офісі. Подалі від пильних та недобрих поглядів співробітниць Зегер-груп.

В офісі Ольга розслабилася та повернутися до роботи не вдавалося - їй просто нічого було робити. Проте зараз було важливо зосередитися на якійсь діяльності, щоб думки не крутилися довкола майбутньої розмови з Віктором Юрійовичем.

Він завжди був строгим до неї, хоча ніколи несправедливим. Крім того, вона дуже помогла йому, навіть пана Шелеста викрила. Після такого сама Оля дозволила б людині робити все, що їй заманеться й була б вдячною за те, що вона поруч. Проте керівник міг думати інакше.

З часом робота все ж таки знайшла офіс-менеджерку. Вона обробляла надіслані документи і відповідала на електронні листи, але час від часу погляд надовго зупинявся на годиннику. Робочий день добігав кінця, хвилювання дедалі зростало. Вона відчувала, що розмова з Віктором Юрійовичем може змінити її майбутнє в компанії, і це не давало спокою.

Коли цифри на годиннику вишикувалися у вісімнадцяту-нуль-нуль, Ольга зібралася з думками перед важливою розмовою. Вона вирішила не затягувати і відразу вирушила до кабінету Віктора Юрійовича. Серце чомусь зайшлося швидким стукотом, коли вона зазирнула у двері і почула його запрошення увійти.

- Сідай, Ольго. Ми поїдемо за дві хвилини, я майже закінчив, - сказав керівник, показуючи на стілець перед своїм столом. Його обличчя спрямоване в монітор було непроникним, що лише додавало напруженості.

- Гаразд, - тихо відповіла жінка, сідаючи, а в голові волала думка: "Та що тут коїться взагалі?! Куди ми збираємося їхати?"

Нарешті пан Коломійченко відірвався від ноутбуку й пильно поглянув на підлеглу.

- Я хочу, щоб ти була присутня при нашій з Віталієм розмові, адже ти єдина в курсі ситуації та маєш можливість поглянути на неї з різних боків, - почав Віктор Юрійович. - Також мені здається, що ти маєш неупереджене ставлення до нашого конфлікту. Твій розум, відповідальність і старанність я високо ціную і вважаю, що цій проблемі не завадить твоя увага. Я вже казав, що умію бути вдячним. 

"Заборгованість по вдячності зростає з неймовірною швидкістю. Платити як збираєтеся?" - уїдливо поцікавилася вона подумки, проте ззовні сумирно кивнула.

- Сьогоднішня перевірка пройшла успішно, але нам потрібно бути готовими до будь-яких несподіванок у майбутньому, якщо так продовжиться й надалі, - продовжив він.

Ольга нервово ковтнула, відчуваючи, як напруга зростає. Звісно, вирішити конфлікт між чоловіками було б добре, проте хто вона така, щоб туди лізти?

- Звісно, я розумію, - відповіла Ольга. - Але я сумніваюся,  що зможу бути корисною у цій ситуації.

- Не сумнівайся, - відрізав Віктор Юрійович, а потім трохи пом'якшив свій тон. - Поки у нас є ще трішки вільного часу я хотів би дізнатися, чи є у тебе якісь побажання в обмін на твою послугу?

Це питання застало Оленьку зненацька. Вона не очікувала такого повороту розмови, але вирішила скористатися можливістю.

-  Насправді є. Я хочу мати можливість займатися своїми справами на робочому місці, якщо у мене немає невиконаних робочих завдань. Не люблю марнувати час, просиджуючи спідниці просто через те, що в компанії є заборона, - відповіла вона, поглядаючи на чоловіка з-під лоба. Оскільки він напевне знає про неробоче використання ноутбука, вона хотіла випередити можливі наслідки та отримати офіційний дозвіл.